Полустанок на роздоріжжі
Шквал помаранчевої революції, який уже схлинув (чи притих), миттєво позначився на вітчизняній економіці. Негативні тенденції, що намітилися в перші два тижні грудня, минулого — наче завмерли на роздоріжжі, ще раз нагадавши всім нам, що політичні бурі ніколи не минають безслідно. Передбачати, що чекає на Україну після 26 грудня, сьогодні особисто я не беруся. Бракує авантюризму.
Система витримала. Проте...
Минулої семиденки вочевидь поріділи черги фізичних осіб, які бажають зняти свої депозити, до банківських кас. Скоротилося виведення твердої валюти за межі країни тіньовими схемами. Впали (щоправда, неістотно) кредитні ставки на міжбанку — завдяки тому, що НБУ рефінансував у систему майже п’ять мільярдів гривень. Одне слово, з упевненістю можна сказати, що ні ажіотажний попит населення на готівкову валюту, ні затримки у взаємоплатежах, ні відплив коштів із депозитів фізичних осіб не викликав фінансового цунамі: банкіри і банки вистояли. Проте, проте...
Язик не повертається стверджувати, що сьогодні наша банківська система виконує свою основну функцію — кредитування суб’єктів, які хазяйнують. Гра вочевидь іде в одні ворота: банкіри приймають погашувані клієнтами кредити і не поспішають видавати нові. Хоча, як стверджують у Нацбанку, кредити ніхто не забороняє, але, як у найважчі для економіки часи, сьогодні обслуговують переважно торгуючих підприємців, а не виробників.
Як у нас водиться, потерпають від цього передусім аграрники. Сьогодні абсолютна більшість з них сидить з оголеними рахунками. Гроші, отримані від реалізації високого врожаю, частково з’їла осіння посівна (за рахунок зростання цін на «горючку»), залишки коштів — виконання зобов’язань за договорами позики, терміни яких випали саме на кінець листопада — початок грудня. Навіть кращим своїм клієнтам банкіри обіцяють кредити не раніше першої декади лютого. До того ж невідомо за якими ставками. У великих банках вони вже досягли 25 відсотків річних. У середніх і дрібних — 30 відсотків. Погодьтеся, за таких умов розрахувати ресурсні потреби на весняно-польові роботи практично неможливо. Та й до весни ще треба дожити...
Важко й промисловцям. Зростання оптових цін на сировину та матеріальні ресурси на індустріальному ринку майже на 40 відсотків активно вимиває оборотні кошти. Кредитів банки не дають. Мало того, виробництво багатьох товарів стає невигідним без різкого підвищення відпускних цін, а покупців у цьому випадку просто можна розгубити. Симптоматично, що через зростання вартості рудного концентрату на «Запоріжсталі» минулого тижня, судячи з повідомлень інформагентств, дві домни припинили випуск товарного чавуну...
Куди виведе дорога
Дорікати нашим фінансистам у нинішній ситуації теж не можна. Вони, як можуть, піклуються про ліквідність. І правильно роблять. Інакше може настати цілковитий параліч усієї розрахунково-грошової системи, вибудованої з неабиякими зусиллями і не в останню чергу за рахунок рівня життя пересічних громадян незалежної України. Просто в найменших критичних ситуаціях дається взнаки недолугість та убогість вітчизняного банківського капіталу. Не випадково із п’яти мільярдів рефінансованих Нацбанком гривень левова частка — чотири мільярди — пішли на надання кредитів overnіght (надкоротких) на міжбанку. І тільки один мільярд — на стабілізаційні кредити. І черга комерційних банків за грошима НБУ не зменшується, а якось геть навпаки. В такій ситуації і хвалені золотовалютні його резерви можуть не витримати. Втім, і самі ці резерви, правду кажучи, поганенькі. Не вищі, скажімо, від капіталу німецького банку середньої руки...
На цьому тлі знаковим для майбутньої банківської системи України і ширше, для всієї нашої економіки, пролунала заява Володимира Стельмаха, котрий повернувся минулого четверга на посаду головного банкіра країни, про те, що настав час розчинити навстіж двері іноземному банківському капіталу. Зі свого боку зазначу — давно час.
Узагалі чому досі Нацбанк усіляко перешкоджав появі на українському фінансовому ринку іноземних банкірів — тема окремої й аж ніяк не упередженої для наших керманичів, насамперед від політики, розмови. Тільки один приклад. У вересні українські ЗМІ облетіла звістка про готовність Skandіnavska Enskіda Banken AB влити (шляхом придбання акцій) у комерційний банк «Ажіо» 145 мільйонів гривень. Для завершення угоди потрібна була згода Нацбанку. Так от, її було отримано лише 13 грудня, коли захиталася уся банківська система. Тим часом активи шведської групи SEB оцінюються майже в 200 мільярдів доларів США, що практично у 20 разів більше золотовалютних резервів НБУ. Але ж скандинавські банкіри офіційно заявили про свою готовність у багато разів збільшити капітал «Ажіо», перетворивши його на системний банк, що працює... на кредитуванні реального сектору економіки!
