Після виборів ми, мабуть, занудьгуємо... Дебати на телеекрані, обговорення особливостей нинішніх президентських виборів і самих претендентів на високу посаду країни, що відбувалися в кожнім колективі, в кожній родині, на кожній вулиці, потребували від людей високого емоційного піднесення і зробили їх мало не політиками. З тією лише різницею, що аргументами більшості з нас були емоції, а не здоровий глузд, не логіка, не уміння аналізувати факти і правильно користуватися інформаційним продуктом ЗМІ. Напруження пристрастей потроху знижується, і люди, слава Богу, починають тверезо думати, намагаючись нарешті розібратися, що відбулося і чому. Свої висновки роблять також луганські вчені та політологи.
Фахівці Центру з вивчення суспільних процесів і проблем гуманізму, наприклад, вважають, що гостра політична криза, що виникла після другого туру виборів, сталася внаслідок накладання політичного розколу всередині країни на культурний. Цьому сприяло те, що опозиція зробила ідеї української ідентичності своїм фірмовим знаком або, як сьогодні кажуть, брендом. А питання про російську мову і російську культуру, що є невід’ємною частиною життя української держави, залишилося неврегульованим. Як стверджують соціологи, саме це значною мірою і викликало масове бажання Сходу України відстоювати свою ідентичність, і це бажання виявилося персоніфікованим на Вікторові Януковичу. Водночас неврегульованість питання з російською мовою постійно тримала в напруженні і західну частину України. Стосовно цієї проблеми цілком можна заявляти про відповідальність влади, що йде.
— Гострий розкол усередині правлячого класу назрівав давно, — вважає керівник центру Ілля Кононов. — Люди, що входили в найближче оточення Леоніда Кучми, постійно витіснялися на периферію політичного життя і були в опозиції до нього. Коли нагромадилася критична маса таких скривджених, і виник стан «революційної ситуації». Фактично всі два свої терміни Президент Кучма балансував на міжрегіональних суперечностях. Саме він вибудував таку адміністративну систему, яку можна визначити як «ринок влади». На цьому «ринку» центральні органи влади, і насамперед адміністрація Президента, виконували функцію «центрального оператора», який надавав доступ до можливостей, матеріальних і культурних ресурсів тим чи тим регіональним групам, що постійно конкурують між собою за вплив на цього «оператора». Поперемінно перевагу одержували то одні, то другі. До того ж у «центрального оператора» залишалося невід’ємне право встановлювати і змінювати умови на «ігровому полі». У зв’язку з цим «ринок» став непрозорим, а «центр» було позбавлено морального авторитету.
Окремі луганські політологи вважають, що насправді поляризація суспільства в нинішній Україні аж ніяк не така сильна, як це декому здається. Адже не всі виборці східних регіонів проголосували за Януковича, і не всі західні українці підтримали Ющенка. Над цим теж варто добре подумати. На жаль, розбіжності і суперечності між регіонами не стали предметом загальнонаціональної дискусії, що припускала б вироблення рішень, спрямованих на зближення між різними частинами країни. Учені самі змушені визнати, що обговорення таких тем у минулі роки було метою тільки деяких з їхніх колег, для яких ця тема мала лише професійний інтерес.
— Після набуття незалежності в регіональній системі України утворилися два чіткі полюси — Донбас і Галичина, — вважає Ілля Кононов. — Зрозуміло, що ці полюси, у свою чергу, формували різне бачення країни і її майбутнього. Навіть процеси утворення модерної української нації в цих регіонах одержали різну артикуляцію: на Донбасі — як співгромадянства, а на Галичині — етнонації. Не скажу, що той або інший варіант поганий. Ні. Але не можна не бачити, що ці варіанти багато в чому несумісні між собою. Завданням державної важливості стало досягнення історичного компромісу між Донбасом і Галичиною. Якраз суперечності між цими регіонами найчастіше використовували з маніпуляційною метою.
Луганські політологи вважають, що на прихильниках Віктора Ющенка нині — дуже велика відповідальність. Вони повинні впливати на своїх лідерів. Переговори мають вестися не тільки між кандидатами на посаду Президента України, а й бажано між обласними радами Сходу і Заходу, між містами, університетами, неурядовими організаціями, простими людьми. Якщо Схід і Захід порозуміються на цьому рівні, то буде інша й ситуація у столиці.
Луганськ.