Добре біологам. Кількість видів лише комах давно вже перевалила за мільйон. А є ще черв’яки, гриби, бактерії, віруси, серед великої живності ні-ні та й знайдуть щось новеньке. За кропіткої роботи і деякого талану увічнити своє ім’я в науці цілком реально. Астрономам у цьому сенсі складніше. Усе більш-менш примітне навіть у далекому космосі уже відкрито, описано й занесено до відповідних каталогів. Не кажучи вже про Сонячну систему, де «на олівець» узято будь-який більш-менш масивний шматок речовини. Спостереження ведуть протягом тисячоліть, кількість спостерігачів обчислюється сотнями тисяч. В умовах такої жорсткої конкуренції розраховувати на удачу надто складно.
Щоправда, технічне оснащення сучасних астрономів дає їм певні переваги перед попередниками. І час від часу результати їхньої роботи потрапляють на перші шпальти газет, змагаючися за рейтингом з подробицями життя «зірок», які до астрономії жодного стосунку не мають. Утім, якщо до поважної науки застосувати термін з лексикону останніх, то можна сказати, що сьогодні астрономічним «хітом» стала тема виявлення в рідній Сонячній системі десятої планети.
Після відкриття В. Гершелем у 1781 році сьомої планети Сонячної системи — Урана, «вирахуваного» відкриття Нептуна, а потім у 1930 році Плутона астрономи, природно, мріяли про виявлення десятої планети. Але, незважаючи на ретельні пошуки, питання про існування ще однієї, заплутонної (чи занептунної?) планети залишалося відкритим більш як 70 років.
Власне, і з Плутоном не все зрозуміло, оскільки за своїми розмірами він істотно відрізняється від інших планет: його діаметр становить лише близько 2 200 кілометрів. Крім того, часом він заходить усередину орбіти Нептуна, отож, наприклад, лише кілька років тому не Плутон, а Нептун був найвіддаленішою з відомих планет.
Останній раз Плутон перетнув орбіту Нептуна в 1979 році і наблизився до Сонця у вересні 1989 року на відстань, що становить 29,6 астрономічної одиниці (астрономічна одиниця — це середня відстань Землі від Сонця, що дорівнює 149,5 мільйона кілометрів). Але с 1999 року Плутон знову став найвіддаленішою від Сонця планетою. У 1978 році був відкритий супутник Плутона, названий Хароном.
Аж ніяк не всі астрономи погоджувалися з тим, що Плутон вважається однією з великих планет Сонячної системи, і кілька років тому Міжнародний астрономічний союз серйозно обговорював питання про «розвінчання» Плутона і позбавлення його нинішнього статусу.
Справді, чи правомірно вважати планетою таке незначне за розмірами тіло, тоді як, скажімо, галілеєві супутники Юпітера значно перевершують його. Те, що в самого Плутона є супутник, теж не аргумент: уже відкрито астероїди чи подвійні, чи ті, що мають крихітні супутники.
Дискусія, що почалася з цього приводу, завершилася рішенням зберегти Плутон у статусі планети. Незабаром астрономам довелося про неї згадати.
У березні 2000 року венесуельські астрономи знайшли планету 2000 EB173, яку назвали на честь індійського бога дощу Х’юа. Орбіта об’єкта проходить за Плутоном, їй необхідно 256 років, щоб облетіти навколо Сонця. Температура на його поверхні не перевищує мінус 180 градусів за Цельсієм. Але в статусі планети новачку було відмовлено через сміховинні габарити — діаметр небесного тіла лише 700—750 кілометрів.
Але, як мовиться, добрий початок — половина справи. У червні 2002 року американські дослідники знайшли новий об’єкт у тій само зоні. Його позначили 2002 LM60 і назвали Кваоар. Цей об’єкт, що складається, найімовірніше, з льоду, має поперечник майже 1 250 кілометрів, тобто за порядком величини його можна порівняти з розмірами, що має Плутон. За орбітою Нептуна розміщується так званий Пояс Койпера, де зосереджена порівняно велика, як вважають, кількість дрібних астероїдів і ядер комет. Використовуючи наземні і космічні телескопи, астрономи нині дедалі уважніше вивчають цю зовнішню ділянку планетної системи.
І їхні пошуки знову увінчалися успіхом — відкриттям нового, до то ж ще більшого, об’єкта. Нове космічне тіло одержало ім’я ескімоської морської богині Седни, особи, судячи з міфології, досить похмурої, що й відповідає світу Пояса Койпера, куди ледь доходять сонячні промені.
Седна більша за астероїд, але менша, ніж усі відомі планети, і має діаметр щонайменше 2000 кілометрів. Тепер об’єкт перебуває на відстані близько 13 млрд. кілометрів від центра Сонячної системи, а в найвіддаленішій точці орбіти відстань від планетоїда до Сонця досягає неуявної величини — 130 млрд. кілометрів. Один оберт навколо Сонця Седна робить за 10 500 земних років. За розмірами вона посідає проміжну позицію між Плутоном і виявленим раніше Кваоаром.
Об’єкт має червонувате забарвлення. Червоніше Седни на небесному склепінні тільки Марс. Є також непрямі докази наявності в Седни супутника, однак знайти його сучасними засобами спостереження неможливо. Найближчі 72 роки Седна наближатиметься до Землі, що дасть змогу краще вивчити цей незвичайний об’єкт.
Утім, астрономічне співтовариство сумнівається в тому, що це саме десята планета. Головні сумніви пов’язані з тим, що об’єкт перебуває в Поясі Койпера. У цій частині Сонячної системи за орбітою Нептуна дуже багато невеликих об’єктів на зразок астероїдів і ядер комет, що так і «не знайшли собі застосування», коли майже 6 млрд. років тому сформувалися основні планети.
Треба сказати, що астрономічні сюрпризи підносить не лише «близький космос». Недавно швейцарські і французькі астрономи заявили про відкриття найвіддаленішої галактики, що розташована на відстані у 13,23 млрд. світлових років від Землі. Вважається, що Великий вибух, котрий спричинив виникнення Всесвіту, стався близько 13,7 млрд. років тому, і галактика Abell 1835, що віддалені від нього за часом на 470 млн. років, тільки починає формуватися, тому що лише процес «остигання» Всесвіту після вибуху тривав майже 300 млн. років. Це перші миті його існування, заявляють учені. А пізніше американські астрономи опублікували знімок, на якому зображено близько десяти тисяч галактик. Світло від них летіло до Землі більш як 13 млрд. років.
