Захистимо право на житло

Під час приватизації підприємств об’єкти соціально-культурної сфери, зокрема гуртожитки, були включені до статутних фондів приватизованих підприємств. Люди, які пропрацювали на підприємствах не один десяток років, на сьогодні фактично залишилися без житла. Громадяни оскаржують як дії з включення гуртожитків до статутних фондів господарських товариств, так і наступні дії нових власників цих будівель, що в основному зводяться до намагань виселити людей (здебільшого сімейних з неповнолітніми дітьми) з гуртожитків та використати останні на власний розсуд, як правило, не за прямим призначенням. Деякі з підприємств фактично припинили своє існування і стали банкрутами. Поправити фінансове становище вони намагаються за допомогою продажу об’єктів соціально-культурної сфери, в тому числі й гуртожитків. Досить поширені випадки продажу гуртожитків іншим власникам без згоди і навіть таємно від їх мешканців. У таких випадках мешканці довідуються про вчинення купівлі-продажу їхнього житла, лише коли новий власник починає диктувати їм свою волю, вимагаючи звільнити займані житлові приміщення.

Треба зазначити, що такі конфліктні ситуації виникають, як правило, у гуртожитках, що вже давно фактично втратили статус тимчасового житла для одинаків. Люди на законних підставах оселилися в таких гуртожитках 10, 15 і більше років тому, змушені були саме там створювати сім’ї і народжувати дітей, бо мали надію на отримання житла від державних органів, підприємств та установ, де вони працювали. Не вони винні в тому, що та держава, яка мала б забезпечити їх майбутнє, припинила своє існування, а новий соціально-економічний устрій держави не сприяє виконанню обіцянки держави-попередника. Також немає їхньої вини в тому, що період приватизації державної власності застав їх саме у гуртожитках, які є для них єдиним житлом. Тому, на думку комісії, будь-які спроби з боку будь-яких осіб (як фізичних, так і юридичних) та органів позбавити цих людей бодай такого житла є грубим порушенням прав людини і громадянина, зокрема гарантованого статтею 47 Конституції України права на житло.

Хочу зазначити, що згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» обласні державні адміністрації мають сприяти задоволенню потреб громадян у здійсненні приватизації державного житлового фонду і вживати заходів до посадових осіб, які створюють перешкоди на шляху проведення приватизації вказаного житла.

Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації звертається до Фонду державного майна України, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, до статутних фондів яких належать гуртожитки, з пропозицією ретельно та всебічно вивчати проблеми, викладені в листах громадян, і вжити всіх можливих заходів відповідно до чинного законодавства України для захисту конституційного права людей на житло.

Одне з таких звернень надійшло до Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації від мешканців гуртожитку, який розташований по вул. Жоліо-Кюрі в Одесі. У листі зазначається, що гуртожиток перебуває на балансі ТОВ «Одеський ливарний завод» і не включений до статутного фонду господарського товариства в процесі приватизації. Рішенням Одеської міської ради від 30 липня 2003 року згаданим гуртожиткам надано статус житлових будинків, але приватизувати житлові приміщення мешканці не можуть через бездіяльність посадових осіб товариства. У зв’язку з цим я, як голова Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації, звернулася до голови Одеської міськради та до голови Фонду держмайна з проханням розглянути звернення по суті справи та вжити заходів щодо передачі зазначеного гуртожитку у власність територіальної громади міста Одеси з метою подальшої приватизації мешканцями своїх кімнат. Тільки після цього намітилися якісь позитивні зрушення. Так удалося відстояти законне право мешканців на приватизацію житла.

Ще одне звернення мешканців малосімейних гуртожитків по вул. Корнійчука, 15 та вул. Гладкова, 7 у Дніпропетровську, які перебувають на балансі та в статутному фонді ВАТ «Завод «Дніпропрес», вирішилося позитивно. У листі Дніпропетровської обласної державної адміністрації зазначено, що комітетом комунальної власності Дніпропетровської міської ради готується проект рішення сесії міської ради щодо передачі гуртожитків ВАТ «Завод «Дніпропрес» місту шляхом дарування. Після виконання всіх необхідних юридичних процедур можливе вирішення питання щодо приватизації квартир у вищеназваних будинках.

У стадії розгляду — велика кількість звернень.

Так, 1997 року AT «Шанс» продало Радянському (нині це Шевченківське) райуправлінню міліції гуртожиток по вул. Салютній, 3 у Києві як нежитлове приміщення. Мешканці дізнались про це через кілька років.

ВАТ «Полтавський алмазний завод» продав половину свого гуртожитку, де мешкало 32 особи, приватному підприємцю. Місцеві прокуратура та суди у цьому жодних порушень не вбачають, новий господар готується викинути сім’ї на вулицю.

Ще один гуртожиток у Полтаві був включений до статутного фонду ВАТ «Полтавський завод газорозрядних ламп». Керівники ВАТ намагаються незаконно позбавити людей житла, не передають гуртожиток до комунальної власності міста, розраховуючи за рахунок продажу гуртожитку та інших об’єктів соціальної сфери погасити борги перед кредиторами.

На повний хід іде підготовка до продажу гуртожитку по вул. Сурикова, 5 у Києві, що включений до статутного фонду ВАТ «Завод «Ленінська кузня». У газетах розміщується реклама про продаж, у якій і слова нема про те, що в «об’єкті» живуть десятки людей, серед них малолітні діти, інваліди, «чорнобильці», інші пільговики.

Таких прикладів можна було б навести багато. Але й без того зрозуміло, що таке не може відбуватись у державі, котра прагне до втілення світових стандартів захисту прав людини.

Викликає щонайменше подив позиція невтручання у такі конфліктні ситуації, яку демонструють окремі державні, у тому числі і правоохоронні, органи, що здебільшого обмежуються рекомендаціями мешканцям гуртожитків з усіх питань звертатися до суду. На нашу думку, треба своєчасно вживати всіх передбачених законом заходів до цивілізованого вирішення таких конфліктів ще на досудових стадіях.

У цьому аспекті треба з’ясувати питання, чому взагалі стає можливим перепродаж приміщень гуртожитків, заселених мешканцями, життєво важливі інтереси яких в разі вчинення таких правочинів не враховуються і навіть жодним чином не розглядаються. Адже і Конституція України, і чинне цивільне законодавство передбачає захист від таких дій уже на стадії їх вчинення.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Ч. 3 ст. 209 цього само кодексу прямо забороняє нотаріусам посвідчувати правочини у разі недотримання умов, передбачених ч. 1 ст. 203. Стаття 228 вказує на правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок — такий правочин є нікчемним. Згідно з цією нормою, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. У контексті наведеного незрозуміло, яким чином нотаріуси посвідчують договори купівлі-продажу гуртожитків, не цікавлячись долею їх мешканців. З огляду на це Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України звернулася до Міністерства юстиції з проханням розглянути можливість орієнтації органів нотаріату і окремих нотаріусів, у тому числі і приватних, на необхідність суворого дотримання конституційних засад захисту прав особи і норм чинного цивільного законодавства при посвідченні угод про відчуження гуртожитків.

У відповіді Міністерства юстиції зазначається, що відповідно до статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» при приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу. До договору купівлі-продажу мають включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов’язання або зобов’язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, зокрема щодо утримання об’єктів соціально-побутового призначення. Термін дії зазначених зобов’язань, за винятком виконання встановлених мобілізаційних завдань, не повинен перевищувати п’ять років, а щодо підприємств-монополістів, підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії, галузевих науково-дослідних інститутів і проектно-конструкторських бюро, інших підприємств і установ, приватизація яких здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України, порядок контролю за їх діяльністю затверджується Кабінетом Міністрів України. Зазначені в цій частині зобов’язання зберігають свою дію для осіб, які придбають об’єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов’язань. Частиною четвертою цієї статті передбачено нотаріальне посвідчення такого договору купівлі-продажу. Право власності на приватизований об’єкт переходить з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Підстави для виселення громадян із гуртожитків передбачені статтею 132 Житлового кодексу УРСР. У ньому зазначено, що осіб, які проживають у гуртожитках, виселяють у разі знесення будинку або переобладнання будинку (житлового приміщення) на нежитловий, а також якщо будинок (житлове приміщення) загрожує обвалом. Особам, яких виселяють, надається інша житлова площа в гуртожитку або інше житлове приміщення.

Що стосується захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках, то слід зазначити, що відповідно до ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Зміна власника гуртожитку не може бути підставою для виселення мешканців цього гуртожитку.

Міністерство юстиції України додатково повідомляє, що найближчим часом буде підготовлене та доведене до відома нотаріусів інформаційне роз’яснення стосовно необхідності суворого дотримання ними при вчиненні нотаріальних дій загальних засад захисту прав осіб, що мешкають у гуртожитках.

Це, на нашу думку, сприятиме виваженішому ставленню нотаріусів до посвідчення угод щодо продажу гуртожитків. До того ж враховуючи інтереси не тільки власників, а й мешканців гуртожитків.