Знову, невиспаний, як і під час прийняття Конституції, парламент провів пакетне голосування, продемонструвавши, на думку юристів, нове для України «праворозуміння», зміст якого мало хто із загнаних собою та іншими у глухий кут учасників голосування розуміє і тепер.
Політична доцільність так безцеремонно втрутилася в законотворчий процес, що не звернула жодної уваги ані на Регламент, ані на можливі наслідки радикальних змін, які визначають розвиток країни на далеку перспективу.
Україна може стати парламентсько-президентською республікою.
Що це дасть громадянам? Чи зміниться їхнє життя слідом за зміною політичного ладу?
Так, десятки і сотні тисяч громадян вийшли на вулиці і площі, сподіваючись на це.
Але от розійшлися й подумали: чого досягли? Хто залишився задоволений?
Обидві спірні сторони аплодували, збиваючи з пантелику демонстрантів.
Хто, у кого і що виграв?
А хто програв? Обидві сторони дружно визнали наявність жахливих неподобств на виборах.
Винних, як завжди, немає, і ніхто нікого не шукає.
Усі порушники на місці і чекають на нові команди порушувати.
Людський чинник з нелюдським завзяттям продовжує псувати щонайкращі наміри.
Що раптом демократизує політика, чиновника, змусить їх розстатися зі звичними уподобаннями та амбіціями?
Що змінюється у становищі простого громадянина, приниженого зарплатою і сваволею?
Норми права самі по собі не діють, їх треба застосовувати.
Влада повинна відігравати тут головну роль. Але чи справляється вона з нею?
Усвідомити законодавство можна. А от захотіти спиратися на закон, прийняти право за головний важіль влади не на словах, а на ділі. У цьому — проблема!
Дуже нелегко відмовитися від вихованих роками амбіцій і підкорити себе праву.
Найчастіше і найзвичніше за все право розглядають як небезпеку, котру треба нейтралізувати, а по можливості — й використати, щоб не втратити впливу, не позбутися дохідних місць і ситого життя. При цьому корисно якнайголосніше кричати про законослухняність і за найменшого замаху на відрегульовані важелі влади вдаватися до відповідних заходів, які дають змогу використовувати право для прикриття сваволі.
Влада не може нормально функціонувати без зворотного зв’язку, без аналізу того, як її дії відбиваються на громадянах.
Але це — в нормальному суспільстві, до якого нам іти від напівправди і напівправа не одне десятиліття.
Голосування 402 депутатів не так продемонструвало правильність і усвідомленість їхнього вибору, як зафіксувало патову ситуацію.
Тобто за що натискали кнопки в Раді? Хто може з упевненістю сказати, як, приміром, Генеральна прокуратура здійснюватиме нагляд за дотриманням прав і свобод людини?!
Адже пам’ятні дотепер результати прокурорського нагляду за часів Сталіна, Вишинського і демократичної на той час Конституції.
Десятки нових прем’єр-міністрів і просто міністрів з революційним пафосом дають інтерв’ю в кулуарах парламенту, розчулено описуючи можливі принади нового життя...
Мабуть, мав рацію Ш. де Голль, кажучи, що «політика — надто серйозна справа, щоб доручати її політикам»...
Майдан усе-таки вчить, пробуджує громадян, і є надія на те, що вони прискорять прозріння своїх обранців...
Сергій КІРАЯНЦ, народний депутат України.
