Дев’яносто хвилин (два тайми) та ще трохи компенсованого часу тривала зустріч тренера київського «Динамо» Йожефа Сабо з представниками ЗМІ. Наставник був налаштований на щиру розмову, тому не залишив без відповіді жодного запитання. Але спочатку він розповів про роботу з командою після того, як вона під орудою його попередника катастрофічно програла вдома турецькому «Трабзонспору». Тоді вихід «Динамо» до Ліги чемпіонів був під великим сумнівом.
— Скажу, що був ініціатором призначення Олексія Михайличенка на посаду тренера клубу. І тепер, попри все, переконаний, що в Олексія Олександровича попереду добре тренерське майбутнє. У цієї людини є характер. А це не так уже й мало.
Отже, знову опинившися біля керма колективу, насамперед побалакав з кожним гравцем. Говорив так, щоб хлопці повірили в себе. І головне, постарався об’єднати нашу інтернаціональну команду. Навіть запросив перекладачів.
Під моїм керівництвом за цей відрізок часу команда провела 22 поєдинки, 18 виграла, два звела внічию і два програла, різниця м’ячів — 53:12. На перший погляд показники пристойні. Але ми не вийшли з групового турніру Ліги чемпіонів. І це дуже засмучує. Треба прагнути змінити ситуацію, поліпшувати роботу. Зокрема, мрію, щоб наша оборона грала в лінію. Отож багатьом доведеться перебудовуватися, перенавчатися...
— То що насправді сталося в Леверкузені, де «Динамо» важко було впізнати?
— Усе почалося у Кривому Розі, куди ми потрапили з другої спроби. Аеропорт «Жуляни» не працював, а саме там стояв наш літак. Не вилетіли й наступного дня, а вирушили на потязі. Коли побачив поле, на якому нам належало грати, стало моторошно. Запитав господарів: чому не включили підігрів? У відповідь почув, мовляв, у багнюці маємо певний шанс не програти вам, а на доброму газоні — жодного. Ось тобі і проза життя. Отож ми й місили багнюку, накопичували втому. Тому в Німеччині футболісти мені жалілися, що їх ноги не несли.
До речі, я казав президентові нашого клубу Ігорю Суркісу про варіант відмови від матчу проти «Кривбасу». Але не переконав його. На матч з «Байєром» сил не вистачило. Шкутильгала й ігрова дисципліна. До того ж напередодні сильно отруївся Рінкон. Ще раніше травм зазнали Юссуф та Леко, а у Кривому Розі це сталося з Родолфо та Гавранчичем. На вечірньому тренуванні в Леверкузені ушкодження зазнав Шовковський.
Після матчу я перебував у шоковому стані. Навіть сьогодні мені соромно за те, що сталося на «БайАарені».
— З огляду на мікротравму Олександра Шовковського чи не розглядали варіант участі в матчі проти «Байєра» Віталія Реви?
— Ні, таких варіантів не передбачали. Шовковський вищий на зріст, добре грає на виходах. Справді, в Олександра інколи трапляються невдачі. Але він нас поки що цілком задовольняє. У перспективі, якщо з’явиться молодий цікавий воротар, то підпускатимемо його в основу. І не треба звинувачувати в поразці воротаря. Програли всі — футболісти і насамперед тренери.
— Чи не думаєте повернути до команди Роберто Нанні, який грає у другому іспанському дивізіоні, але успішно?
— Таке можливе. Нанні справді діє успішно і стабільно, ще й забиває регулярно. Щоправда, рівень тих ігор — іншого класу. На сьогодні я задоволений нашим нападом. Маємо трьох рівноцінних форвардів. Окрім того, в нас є Мілевський. З ним треба щось вирішувати — хлопець дорослий, час уже грати в «основі». Подивимося на нього пильніше на зборах. Планую також перевірити в серйозній роботі ще групу молодих — Алієва, Романчука, Нінковича, Дедечка. Останній, до речі, 1987 року народження, але високий і кремезний хлопчина.
— Кажуть, що на Ласло Боднара звернув увагу лондонський «Арсенал», то, може, варто його повернути до «Динамо»?
— Я уже давно пропонував повернути цього футболіста, котрий має чимало добрих ігрових якостей. Але команда, до якої маю прислуховуватися, категорично не бажає бачити Ласло у своїх лавах. Либонь, надто дошкулив, що колектив полегшено зітхнув, коли він пішов.
Укомплектованість команди мене цілком задовольняє. Шукатимемо лише правого оборонця.
— Які плани «Динамо» на період між колами національного чемпіонату?
— Третього січня зберемося в Кончі-Заспі, а восьмого — вирушимо до ОАЕ. Там чудові кліматичні умови, відмінні поля, багато спаринг-партнерів, зокрема, з провідних європейських країн. Мешкатимемо не в готелі, а на базі одного з місцевих клубів. Додому повернемося 19 січня. А через три дні вирушимо до Іспанії або Португалії. Там тренуватимемося двічі на день, будуть заняття з тактики й товариські матчі. Далі — три-чотири дні в Києві. Після того, мабуть, знову доведеться кудись летіти. Хоча першу зустріч Кубка УЄФА маємо провести вдома 16 або 17 лютого, готуватися до останньої миті в теплих краях може примусити холоднеча в Києві.
Цього разу не проводитимемо свого традиційного внутрішнього клубного турніру з міні-футболу перед Новим роком. А до Москви на Кубок співдружності відрядимо «Динамо-2»...
