Із досьє «ГУ»
Олег ТЯГНИБОК, народний депутат України двох останніх скликань. Народився 1968 року у Львові. Має дві вищі освіти — Львівський медінститут (спеціальність — хірург) та Львівський держуніверситет ім. І. Франка (правознавство). Працював у Львівській лікарні швидкої медичної допомоги. Голова Всеукраїнського об’єднання «Свобода». Позафракційний, член Комітету ВР з питань бюджету. Одружений, виховує трьох дітей.
— У великій політиці ви завжди відзначалися радикальними поглядами. Вважаєте радикалізм єдино прийнятним методом політичної боротьби?
— Я не назвав би свої політичні погляди радикальними. Це погляди українця-патріота, який хоче жити на своїй землі, хоче, щоб його нація мала власну гордість і національну гідність. Щоб Україна була великою європейською цивілізованою державою, з якої не сміялися б, а з якою рахувалися б у цілому світі, поважали за позицію, принциповість. Щоб українці в Україні жили так, як французи у Франції чи британці у Британії.
— Ви представляєте націоналістичне крило української політики. Наскільки, на ваш погляд, сприймає все українське суспільство ідею націоналізму?
— Усе суспільство не може сприймати тільки націоналістичну ідею, так само як тільки ідею демократії, лібералізму, консерватизму чи комунізму. Згідно з соціологічними опитуваннями, сьогодні націоналістичну ідеологію підтримують від 10 до 12 відсотків мешканців України. Однак націоналістичну ідеологію потрібно доступно і зрозуміло донести до народу. Крім того, дуже часто наші опоненти, що мають контрольовані ЗМІ, перекручують, викривляють наші погляди, спотворюючи їх.
— А що таке націоналізм у вашому розумінні?
— Це — вища форма патріотизму, здатність жертвувати всім, навіть своїм життям, заради своєї нації, землі, держави.
— Кажуть, 30 листопада саме ви були одним з ініціаторів невдалого штурму Верховної Ради. Навіщо вдаватися до таких радикальних кроків?
— Після того, як у парламенті фактично провалилося голосування стосовно відставки уряду, і за основу було проголосовано постанову, що скасовувала попередню постанову ВР про недовіру ЦВК, Володимир Литвин на вимогу депутатів із коаліції «Сила народу» оголосив перерву. І вже після перерви планувалося ставити на голосування прийняття в цілому цієї постанови. Для опозиції це означало би повний провал. Тому частина керівництва коаліції прийняла рішення завести людей до парламенту, щоб вони, як у багатьох інших європейських країнах, могли подивитися в очі народним депутатам. Окрім мене, в цій акції брали участь близько 30 депутатів. Те, що потім сталося біля четвертого під’їзду ВР, допомогло зробити кілька важливих речей. По-перше, В. Литвин закрив сесію, відтак не було прийнято в цілому постанову про скасування рішення щодо недовіри ЦВК. По-друге, опозиція отримала достатньо часу для роботи з депутатами, і наступного дня 228 голосами було прийнято постанову про недовіру уряду. Тобто штурм Верховної Ради був вдалий, а наші дії були цілком виправдані.
— Як ставитеся до досягнення домовленостей не силовими методами, а за столом переговорів?
— Досить скептично. Не вірю, що в даному разі шляхом переговорів можна досягнути рішення, яке задовольнило б обидві сторони. На мій погляд, Вікторові Ющенку не потрібно було йти на переговори ні з Януковичем, ні з Кучмою. Це була помилка. Треба було робити рішучіші й принциповіші кроки, коли на вулиці стояли мільйони людей. Але тепер уже пізно говорити про якісь радикальніші кроки.
— Після вашого виступу на могилі вояків ОУН-УПА вас виключили з фракції «Наша Україна». Нині ви підтримуєте цю команду на мітингах. Чи означає це, що ви розкаялися за той виступ?
— За відсутністю складу злочину прокуратура закрила кримінальну справу, порушену після мого виступу на горі Яворина, і цим фактично визнано, що це було політичним замовленням. Від своїх поглядів я ніколи не відмовлявся і не відмовляюся. Нині, як позафракційний депутат, не входжу до чиєїсь команди. Моя участь у «помаранчевій революції» — це позиція українця-патріота, який розуміє, що стара влада повинна піти, а прийти нова, мають змінитися не тільки обличчя, а й уся система влади. Хоча до деяких заяв В. Ющенка, особливо щодо національної політики, у мене є дуже багато запитань.
— Пане Олеже, ви — один із тих депутатів, хто голосував проти політреформи. Чому зайняли таку позицію?
— Бо вважаю, передусім, голосування за політичну реформу 8 грудня 2004 року таким, що суперечить інтересам українського народу. Україна сьогодні потребує не політичної реформи, а суворого виконання чинних законів. Мільйони українців вийшли на вулиці, захищаючи своє волевиявлення. Вони прагнуть змінити режим, а не трансформувати його. Для діючої влади політична реформа є останнім шансом уникнути відповідальності за скоєне під час її правління, а також — запорукою для багатьох теперішніх можновладців залишитися при владі. Підкилимні переговори, пакетне голосування, інші кулуарні технології — це вчорашній день. Сьогодні український народ довів, що саме він є суб’єктом політичного життя. І сьогодні саме народ через всеукраїнський референдум має визначати, в якій державі він хоче жити: у парламентській чи в президентській.
