Прогнози не тішать

Як казав яскравий виразник обивательської розсудливості Козьма Прутков, коли ти побачиш на клітці слона напис «буйвіл», не вір очам своїм. Сьогодні ця сентенція якнайкраще підходить до офіційного курсу валют, котрий повідомляє щодня Нацбанк.

Що там нам пропонують в обмінниках, у котрих, як і раніше, зелену купюру купити практично неможливо? Правильно, трохи більш як 5, 3 гривні за долар, коли ви його продаєте. А як почуває себе гривня? Її реальна купівельна спроможність однозначно продовжує падати. Принаймні, якщо ви минулого тижня купили імпортний пилосос, то, повірте, виклали за нього гривні до долара у співвідношенні десять до одного. Рівно стільки, скільки, продаючи долар, просять сьогодні за нього валютні спритники на чорному ринку.

Висновок маловтішний. Підтримуючи інтервенціями зі своїх резервів на міжбанківському валютному ринку курсову стабільність гривні, НБУ фактично знижує купівельну спроможність долара США. Принаймні, для тих наших співгромадян, котрі віддають перевагу зберіганню свої заощаджень в «зелених» у себе вдома і, дотримуючись закону, обмінюють їх на вітчизняні грошові знаки в структурах, для того офіційно призначених.

До слова, розуміючи всю безглуздість становища, що склалося, деякі банки минулого тижня знайшли оригінальний механізм угод з готівковою валютою з населенням. Вони висловлювали цілковиту готовність продати в одні рук скільки завгодно доларів за офіційним курсом (звісно, з невеликою маржею, рекомендованою Нацбанком). Однак! За умови, якщо покупець одразу покладе придбану «зелень» на строковий депозит.

Я це все до того, що в нашій бучі, бойовій, пардон, революційній і кипучій, курси валют, котрі повідомляють офіційно, ніколи не відбивали вартісні паритети. А отже, ціни на товари (у тому числі й на робочу силу) регулювалися не ринковими механізмами, а спекулянтами — з одного боку, і державними адміністраторами — з другого.

За відносної економічної стабільності цей феномен ринкової економіки по-українськи був не дуже помітний. Хоча періодично і бив по кишені пересічних громадян — згадаємо торішнє миттєве зростання цін на продукти харчування. А коли через відомі події захиталася вся економіка, абсурдність ситуації, за якої ціна грошей і їхня кількість в обігу не віддзеркалюють реальну вартість вироблених в Україні товарів і послуг, вилізла назовні повною мірою. Тож нам залишається готуватися до офіційного визнання інфляції, що далеко виходить за рамки всіляких прогнозів, і подальшого зростання цін на всі групи товарів.

Пам’ятаєте, на початку 90-х років минулого століття колосальна різниця (в десятки разів) між офіційним курсом карбованець/долар і ціною валюти на чорному ринку сягнула свого апогею саме напередодні економічного хаосу, що потім настав. Із загальною кризою неплатежів. Бартеризацією взаєморозрахунків між виробниками. Гіперінфляцією та іншими «принадами».

Сьогодні ця різниця не перевищує 100 відсотків. Поки що не перевищує. Але економіку вже трясуть так важко пережиті й ще не забуті нами «принади».

Минулого тижня практично у всіх сферах товарообміну зникло поняття «оплата за фактом поставки». Неплатежі захлиснули енергетичний сектор. До того ж у найболючішій для рядового українця сфері — розрахунках за комунальні послуги. Припинили подачу тепла до житлових будинків у Кіровограді. Мерзнуть мешканці Дніпропетровська та Одеси. Борг шахтарям за відвантажене вугілля тільки за поточними платежами перевищив 20 мільйонів доларів. Почалися перебої з оптовим постачанням товарів. Металурги заговорили про бартер. Дедалі наполегливіше лунають вимоги передоплати. Затримує взаєморозрахунки роздріб. Банківська сфера працює за законами воєнного часу, з кожним днем запроваджуючи дедалі нові обмеження. Уже не факт, що платіжне доручення клієнта буде виконано в день його подання, а не через добу і навіть дві. Незважаючи на те, що електронну систему міжбанківських взаєморозрахунків ніхто не відключав. А вона, як відомо, працює в режимі реального часу...

Деякі аналітики, миттєво перефарбувавшись у жовтогарячий колір, схильні пояснювати все, що відбувається, результатом діяльності уряду Януковича. Який Верховна Рада начебто відправила у відставку. І який нібито продовжує працювати. Але без свого керівника. Котрий пішов начебто у відпустку. Гадаю, що це, м’яко кажучи, деяке перебільшення.

Безперечно, повторюю, будь-яка революція, навіть найпанбархатніша чи найсонячно-цитрусовіша, болюче відбивається на будь-якій, навіть цілком усталеній, економічній системі. Питання в іншому, а чи була в нас за роки незалежності побудована взагалі якась система?

Як на мене, то саме її і не було. Ринковий хаос — був. А от хоч якоюсь мірою системного розвитку саме і не було. Політики всіх гілок влади вели свою гру. Банкіри — свою, практично відірвавши фінанси від виробництва. Промисловці тягли ковдру на себе, одержуючи наддоходи на експорті й плюючи на внутрішній ринок. А народ... Народ навчився виживати в умовах дикого капіталізму. Напевно переживе й нинішні катаклізми. А чи одержить країна в результаті всіх видимих і невидимих простому оку пертурбацій соціально орієнтовану ринкову економіку, що її обіцяють ось уже протягом чотирнадцяти років наші керманичі всіх мастей, — особисто в мене в цьому немає жодної упевненості.