У державі «новий старий прокурор» — Святослав ПІскун  якого Леонід Кучма поновив після звільнення Геннадія Васильєва, спираючись на рішення Печерського райсуду Києва від 9 грудня цього року. С. Піскун — не перший, кому судилося «двічі увійти в одну і ту саму генпрокурорську річку». Старожили парламенту пам’ятають, що багато років тому ВР уже приймала рішення про призначення Геннадія Васильєва генпрокурором, але через певні колізії він де-факто очолив прокурорське відомство лишень восени минулого року. А історія з призначеннями і звільненнями відомого Михайла Потебенька, який очолював прокуратуру УРСР, потім «автоматом» став першим генпрокурором України, а після відставки через деякий час знову посів цей пост?
Повернення Піскуна сприйнято неоднозначно насамперед тими, хто пильнує за кадровою політикою Президента України. Пригадуєте, Леонід Кучма звільнив С. Піскуна на пропозицію Координаційного комітету боротьби з корупцією й оргзлочинністю, який очолює сам Президент Кучма? Тоді комітет, окрім критики діяльності прокуратури, заподіяння шкоди авторитету цього відомства і держави, побачив у діях генпрокурора Піскуна «надмірну політизацію органу загалом і створення власного політичного іміджу».
На щастя, в нинішній «революційній» ситуації прокурорське відомство не залишилося довго «обезголовленим», однак багато хто запитує, якою ціною це зроблено. Якщо Леонід Кучма так оперативно і покірно виконав вердикт районного суду, то як бути з колишнім «вердиктом» очолюваного ним антикорупційного комітету — його ж ніхто не скасовував. Те, що сам Святослав Піскун після свого звільнення не пішов у публічну політику, а відтак знівелював деякі висновки президентського антикорупційного комітету про «власний політичний імідж» — факт скоріше моральний, політичний, а не правовий.
Миттєве виконання рішення райсуду «засвітило шанс» ще одного неодноразового екс-генпрокурора — народного депутата Михайла Потебенька. В інтерв’ю одному з телеканалів він зауважив, що також має право (і наміри!) повернутися на генеральсько-прокурорський пост, бо, мовляв, його свого часу також звільнили безпідставно.
Важко заперечити і тим, хто вважає, що «нового старого» генерального повернуто на цей пост задля розчищення авгієвих конюшень свого донецького попередника. Певне, виходять з кадрової політики попередніх генпрокурорів, коли кожний з них розставляв свої кадри, незважаючи на професійні якості ставлеників свого попередника. Утім, темпи нинішніх політичних процесів навряд чи відвели багато часу для традиційного перетрушування прокурорських кадрів на місцях. Тим паче, що від нового генерального чекають результату аж ніяк не завтра, а сьогодні, і бажано не до вечора, а максимум до обіду.
Перші кроки С. Піскуна окреслені — він заявив про наміри «терміново розібратися зі всіма порушеними кримінальними справами щодо виборчого процесу». Далі — наболіла «справа Гонгадзе» і повернення до вже закритої «справи Ющенка» з приводу його отруєння... Водночас головний прокурор держави налагоджує дещо призабуті зв’язки у парламентському середовищі — попросив керівника ВР посприяти зустрічі з депутатськими групами і фракціями. Чи від усього цього залежить, ким саме пан Піскун увійде в оновлену історію України — останнім прокурором Кучми чи першим прокурором нового глави держави?