Люстрація: кадрові жертвоприносини чи справжнє очищення влади для народної довіри?

До історії походження 

Термінологічний зміст «люстрації» стародавній і чітко означений латинським поняттям lustracіo — очищення шляхом жертвоприносин. Так історія первинно зафіксувала стародавнє розуміння варварських люстрацій періоду дикості людства з метою зміни негативних подій, що супроводжувалися принесенням жертв, і найтрагічніше — людських, які мали тяжкі наслідки для людей, суспільств і держав.

А сучасні люстрації — глибоко соціальні явища. Виробничі сили, наука, освіта і суди дали аргументи для класифікації люстрацій із цивілізаційних процесів. Вони означали: а) докорінні зміни соціальних порядків з їх новим розвитком, б) боротьбу із вчиненими зловживаннями влади, в) процеси захисту демократії і прав людини.

Тут криється ідейна суть сучасних люстрацій як запобіжників повстань, війн, революцій і терору. Мета — виявлення минулих (ретро) порушень для сучасної та майбутньої справедливості, встановлення правди та істини. Ці люстрації отримали вже певні, ще недосконалі, з правової точки зору, але дослідження боротьби в суспільствах для гарантій розгляду цих справ національними і міжнародними судами.

Такими є висновки, згідно з дослідженнями науки, що отримані лише наприкінці ХІХ століття. Як соціальні виклики — це упередження протистоянь: а) суспільства і влади держави; б) громадянина і державного чиновника; в) в підсумку — це активна боротьба народу за демократію проти авторитаризму, тоталітаризму і деспотії ще з часів становлення держави над суспільством. Вона сягає давнини — V століття до нашої ери.

Мета — зупинити люстраційну стихію обвинувачень в епоху конституціоналізму як неприпустимих, бо це використання ініціаторами сприятливих їм умов для свавілля, що веде до вчинення: розправ із неугодними, конфліктів між політичними силами, помсти. У кінцевих результатах — ускладнить загострення і на військовому рівні. Ситуація в Україні і люстрація не можуть і не повинні підміняти юридичну силу дії Декларації та Конституції України і Закону «Про очищення влади», який і дотепер не відповідає принципам та вимогам норм Резолюції і Вказівок ПАРЄ.

Необхідно, щоб: 1) виборці; 2) громадянське суспільство; 3) за їх ініціативою спеціально утворена комісія, яка сформована главою держави і затверджена в парламенті, мали право проводити такі види люстрації: а) соціальну — на предмет дотримання владною особою честі і гідності та захисту демократії від зловживань влади; б) правову — законність дій влади; в) економічну — баланс доходів і витрат; г) політичну — за дії осіб, що суперечать виборчій програмі; д) міжнародну — не порушувати прав людини і народу відповідно договорам та міжнародному праву.

Соціальна люстрація є сучасним захистом: 1) честі, гідності й умов існування людини; 2) принципів демократичного суспільства і його діяльності в соціальних системах; 3) ролі і функцій правової держави в інтересах людини та суспільства.

Правова люстрація отримала концентровані наслідки в Європі революційними та військовими подіями ХVІІІ—ХХ століть. Їх головні результати: боротьба за права людини, що є історією наслідків Тридцятилітньої, Першої і Другої світових війн зі створенням військових об’єднань і блоків на противагу миру; зворотні дії Ліги Націй та ООН. Країни ЄС і результат: світова люстрація, розпад СРСР, відокремлення від Росії союзних республік їх незалежністю з перемогою загальнолюдських цінностей.

Економічна люстрація до і після подій має вагомий слід в історії людства. Таку економічну люстрацію з політичними цілями влади історично продемонстрували: Польща — в 1562 році; Російська імперія — в 1778—1876 роках у Білорусі, Литві і в Правобережній Україні. У різних формах ці ж процеси відбулися і в інших країнах.

Політична люстрація — особливий родовід партійних систем у державі. Новітні дослідження цих явищ безпосередньо пов’язані з фактами захоплення державної влади — Росія і Німеччина в ХХ столітті. Політичною люстрацією володіють класичні партії Великої Британії, модернізовані в США та інших країнах. Сучасні — ПАРЄ і ЄС.

Міжнародна люстрація: визнання статусу держав-терористів та їх керівників; посилення боротьби з терором формувань та їх організаторів; оцінка реальності мотивів і підстав дій миротворчих сил з їх застосуванням у ХХ і ХХІ століттях; ефективність мотивованих рішень економічних люстрацій як рівноваги із силовими.

До підсумкових висновків. За видами, формою і змістом — це комплексна система люстрацій нового типу, здійснених колективно узгодженим рішенням країн та міжнародних організацій для держав і народів, які потребують реального захисту.

Європейські і світові стандарти

Цією статтею зосереджена увага на основних видах люстрацій тому, що вони отримали новий розвиток у країнах ПАРЄ і країнах ЄС після Другої світової війни. Європа і світ уже аналізували причини та їх трагічні наслідки, коли лише вбитими знищено майже 60 мільйонів людей. Сучасні люстрації — цивілізований виклик людства?

Уже під час цієї війни народи отримали результати досліджень наслідків її страхіть і зроблять принципову переоцінку ідеологічного розвитку всього людства. Виявлено, що головна жертва війни була і є — людина внаслідок жорстокого порушення її прав і свобод, де завжди присутня ідеологічна складова, матеріальний інтерес і деформована правосвідомість. Проти них і спрямована Всезагальна декларація прав людини Генеральної Асамблеї ООН, ухвалена 10 грудня 1948 року.

Україна і народи цивілізованих країн, ратифікувавши названий світового значення документ, а за фактичним змістом — Декларацію миру і прав людини — відкрили нову епоху міжнародної співпраці та почали застосовувати люстрацію у своїх країнах щодо влади та політичної діяльності осіб. Дослідженнями цих процесів люстрації є Резолюція №1096 (1996) Парламентської Асамблеї Європи.

У Резолюції враховано виявлені й проаналізовані значні суперечливості з реалій практики проведення люстрацій. Державам, членам Ради Європи надано кваліфіковані рекомендації під назвою «Про заходи щодо подолання наслідків минулих комуністичних тоталітарних систем» (1996 рік). Ця Резолюція і рекомендації ПАРЄ безпосередньо стосуються і України як її багаторічного члена.

Унаслідок досліджень цієї практики застосування заходів також схвалено Вказівки щодо забезпечення дотримання люстраційними законами та схожими адміністративними законами вимог правової держави (Guіdelіnes to ensure that lustratіon laws and sіmіlar admіnіstratіve measures comply wіth the regіrements of a state based on the rule of law, Doc. 7568) про люстраційні заходи:

а) обставина перша — у випадках вчинення кримінального злочину особами під час тоталітарних режимів таких осіб повинні переслідувати та карати відповідно до вимог кримінального права. У разі, коли законодавством країни встановлено строки давності щодо певних злочинів, то ці строки може бути продовжено, оскільки «це є суто процесуальним, а не матеріальним питанням».

б) обставина друга — це випадки таких люстраційних діянь, що не містять ознак злочину, а тому люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано таких критеріїв: встановлення принципу індивідуальної вини, що аргументовано доводиться в кожному конкретному випадку; в люстраційному процесі гарантується право на захист, застосовується презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.

Принципи люстраційної діяльності ПАРЄ

Закріплені засади в Резолюції 1096 (1996) та її конкретизовані принципи у Вказівках документа ПАРЄ 7568 про дотримання вимог діяльності правової держави містяться в тринадцяти принципах, які Україна зобов’язана виконувати під час люстрації щодо реалізації вже оновленого Закону «Про очищення влади»:

1) проведення люстраційного процесу повинно здійснюватися спеціально утвореною комісією (!) у складі авторитетних у суспільстві осіб, які пропонуються главою держави і затверджуються парламентом (уже новим складом. — Авт.);

2) люстрація може використовуватися тільки для усунення або необхідного суттєвого зменшення небезпеки, яку становлять суб’єкти люстрації для життєздатної демократії, використання посади з метою порушення прав людини або вчинення дій для блокування процесів здійснення демократизації країни;

3) люстрація не може використовуватися з метою покарання або здійснення помсти. Покарання застосовують лише за реально вчинені минулі кримінальні дії з дотриманням усіх гарантій кримінального процесу та захисту прав людини;

4) люстрація обмежується лише такими посадами, які обіймає особа з можливістю використання загроз порушення прав і свобод людини або демократії, тобто щодо посадовців, які відповідальні за розробку та впровадження державної політики або стосуються внутрішньої безпеки чи можуть бути використані для порушення прав людини (посади у правоохоронних органах, Службі безпеки, прокуратурі, органах розвідки країни, судді та органи судової влади);

5) люстрація не може бути застосована до виборних посад державної влади, оскільки виборці мають право обирати таких осіб на власний розсуд;

6) люстрація не застосовується до осіб установ приватного права чи напівприватних організацій;

7) дискваліфікація особи на зайняття певної посади внаслідок люстрації не повинна перевищувати п’яти років.

8) люстрації підлягають лише особи, які наказували, вчиняли чи суттєво допомагали вчиненню серйозних порушень прав людини;

9) жодна особа не може бути піддана люстраційним санкціям виключно на підставі членства в організації або діяльності на користь будь-якої організації, що були правомірними на час її існування (виняток становлять діяння восьмого принципу);

10) люстрація може застосовуватися виключно до осіб, дії яких пов’язані з трудовою діяльністю чи членством в організаціях, що мали місце, починаючи з 1 січня 1980 року і до моменту повалення комуністичної диктатури, що не стосується порушень прав людини, які тягнуть кримінальну відповідальність;

11) люстрація «свідомих колабораціоністів» є допустимою лише щодо осіб, які фактично брали участь разом із державними органами (Служба безпеки, прокуратура, суд тощо) у вчиненні серйозних порушень прав людини, що заподіяли фактичну шкоду іншим особам;

12) люстрація не повинна застосовуватися до осіб, які не досягли 18 років на момент вчинення відповідних дій, добровільно відмовилися від членства, працевлаштування або діяльності на користь названих вище організацій;

13) жодну особу не можна піддавати люстрації без надання всіх гарантій належної правової процедури, включаючи право на захисника, право ознайомлення з доказами обвинувачення, право на доступ до всіх наявних обвинувальних та виправдовувальних доказів, право надавати свої докази, право на відкритий процес, якщо цього вимагає суб’єкт люстрації, право на оскарження до належного судового органу.

Що насправді запропоновано народу України?

Люстрація в Чехословаччині, Польщі та інших країнах не є такою спрощеною, як її тепер пропагують в Україні. Необхідно врахувати цей досвід. Окрім цього, найуразливішим за наслідками є досвід Німеччини після Другої світової війни. З огляду на дослідження люстрації в постбільшовицьких есесерівських республіках зокрема — це використання люстраційного досвіду Литви через виборче право. Також — це національний досвід України 1989-го і 04.03.1990 року, який може спрацювати як лакмусовий папір у складній ситуації України. Тут лакмус — це правдива довіра людям.

Прийнятий Верховною Радою 16 вересня 2014 року і публічно підписаний нинішнім Головою Верховної Ради України закон України про люстрацію справді є необхідним, але викликав серйозну тривогу своєю суперечністю демократії, європейським стандартам люстрації та єдності політичних сил, яку вони на словах проголошували на майданах Києва і в регіонах України. Це теж лакмус довіри.

Правове порівняння принципів Резолюції 1096 (1996) і їх конкретизації у Вказівках документа ПАРЄ 7568 з нормами прийнятого закону, визначений строк його дії під час проведення виборів призведуть до конфліктів і сутичок. Тому Президент України Петро Порошенко мав всі підстави накласти вето на прийнятий парламентом закон для приведення його у відповідність із вимогами міжнародного і національного права, практики їх застосування з гарантіями конституційного захисту прав громадян1. 14—16 жовтня 2014 року був шанс виконати розглядом вето в парламенті.

Попередня влада протягом багатьох років вчиняла грубі порушення і злочини, але це не дає підстав для поспішності у вирішенні долі мільйонів громадян України, посадових осіб, які чесно й добросовісно працювали, дотримувалися законності, але були поставлені в залежність від створених системних корупційних порядків, що ставили і ставлять і тепер людей у принизливе поклоніння чиновництву в штучно створених порядках вирішення численних життєвих питань існування громадян через незабезпечення умов: охорони здоров’я, застосування праці, розвитку науки, отримання освіти тощо. Народ давно сказав: «Діє в державі не закон, а чиновник!».

Наприклад, з особливо підвищеною впертістю в Україні давно нехтується повідомляюча система «громадянин—влада» про виробничу та іншу діяльність перед пріоритетом наявної дозвільної системи реалізації інтелектуальних можливостей громадян. Якщо перша є демократичною реалізацією прав громадян на вільне зайняття бажаним ремеслом і вони повідомляють державу про законність своїх дій, і держава має право лише перевіряти їх відповідність законам, то дозвільна система — це становище залежності від чиновника, який дає дозвіл на обрану громадянином діяльність. Дозвільна система є передумовою благ для корупції, хабарництва, зловживань тощо, спотворюючи права і свободи мільйонів громадян та саму владу.

Очевидний і юридичний нонсенс строків «з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року» (п. 1 ст. 3) і «з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року» (п. 2). В основу «критеріїв здійснення очищення влади...» покладено не реальні дії і вину порушника чи злочинця, а видумані під політичну ситуацію строки перебування на посаді. Це не є мотивами і підставами притягнення до юридичної відповідальності. І як, знову-таки, бути тоді, коли правопорушення виходять за межі цих строків?

Є сумнівним не тільки дане розуміння й таке застосування «законності» та обґрунтованість правових підстав здійснення перевірки й проведення люстрації, а й система засад, закріплених у ст. 5 закону про повноваження органу перевірки та умов її здійснення. У Рекомендації ПАРЄ (1096) передбачена люстрація незалежним новоствореним люстраційним органом. В Україні знову обмежені знаннями видумали інше правозастосування — «ноу-хау» (ідеологія більшовизму з точністю до навпаки).

У парламентсько-президентській країні закон закріпив довільні періоди перевірки і що люстрацію здійснює Міністерство юстиції — структура виконавчої влади, де в дійсності (показники статистики) найбільше вчинено правопорушень. Відсутні підстави, чому законодавчу владу усунуто від рекомендованої участі в люстрації і які гарантії є в суспільстві для об’єктивного очищення влади?

Викликає турботу загострення конфліктів між гілками влади та використання політичними силами, незалежно від поглядів авторів, суперечностей закону, змісту норм і спрямувань на люстраційні процеси (майже мільйон посадовців), що в підсумку зведеться у супротив Президенту України через мотиви в законній відмові вето для приведення недолугого закону у відповідність з вимогами Резолюції і Вимогами ПАРЄ.

Виходячи із принципів законної люстрації, був невизначеністю факт відмови накладення вето з метою виконання Рекомендацій ПАРЄ, практики Європейського Суду та Комісій ООН. Ураховуючи ситуацію в Україні і війну на сході, стан рівня парламенту, Президент міг гідно вплинути на Верховну Раду України — виконати вимоги ПАРЄ.

Олександр КОЦЮБА, народний депутат України дванадцятого (першого) скликання, голова правління ГО Науково-дослідний інститут верховенства права і правосуддя, Генеральний суддя Міжнародного об’єднаного козацтва.

1 Зазначаємо, що жодна люстрація в Україні не завершена в установленому порядку і тому невідомо, чому строки взято лише з 2010 року, хоча порушення Декларації і Конституції вчинялися і в 1994, 1996, 2004 роках.