На металургійних комбінатах нині лише сліпий не бачить того, як виробництво скидає оберти. І не тільки на меткомбінатах, а й у сесійній залі парламенту всі почули гнівне слово голови правління ВАТ «ММК імені Ілліча» Володимира Бойка, якого обурило, що ціни на залізорудну сировину підскочили раптом на 40 відсотків.
Одразу скажу, що економічних передумов для підвищення цін гірничо-збагачувальними комбінатами сьогодні немає. По-перше, доволі жорсткі обмеження на валютному ринку є тимчасові і не загрожують середньостроковим інтересам великого бізнесу, а тим паче соціально-економічному стану індустріальних міст. По-друге, підсумки роботи металургійного комплексу в першому півріччі можуть свідчити лише про штучне, спричинене кон’юнктурними міркуваннями, блокування поставок на меткомбінати залізорудної сировини. Адже за цей період вироблено 24 мільйони тонн (106 відсотків порівняно з 2003 роком) концентрату, 22 мільйони тонн агломерату, 8 мільйонів тонн котунів (113 відсотків) тощо. А це, в свою чергу, сприяло досягненню високих виробничих показників ВАТ «Криворіжсталь», ВАТ «Алчевський металургійний комбінат», ВАТ «Азовсталь», ВАТ «Дніпровський меткомбінат імені Дзержинського» та інших підприємств. Кон’юнктура ринку й досі сприяє експорту металу. Поставки металопродукції у країни Євросоюзу, незважаючи на зменшення експортних квот, за дев’ять місяців зросли у півтора разу. У листопаді Україна і США підписали доповнення до угоди про призупинення антидемпінгового розслідування з імпорту на американський ринок деяких виробів з обрізного плаского прокату. За інформацією Мінекономіки та з питань євроінтеграції, на період з листопада 2004 року по 31 жовтня 2005-го Україні виділена квота у 230,006 мільйона тонн плаского прокату, а такі квоти металурги як правило «закривають» достроково. Нарешті фактично зупинена на два місяці ревальвація гривні спонукала заробляти гроші на зовнішніх ринках. Звісно, цінова нестриманість гірничорудних підприємств певним чином обумовлена високим попитом на метал на зовнішніх ринках. Певною мірою — політичною кризою, яка, схоже, стерла з пам’яті умови березневого Меморандуму про узгодження дій між Кабінетом Міністрів та гірничорудними, феросплавними, коксохімічними та вогнетривкими підприємствами, а також їхніми власниками щодо стабілізації цінової політики на внутрішньому ринку. Нехай Кабінету Міністрів нині не до цього, але Антимонопольний комітет може і повинен спитати з того, хто почав грати не за правилами.
Левову частку гірничорудних підприємств, які поставляють сировину, зокрема й на ММК імені Ілліча, контролюють потужні фінансово-промислові групи «Систем Кепітел Менеджмент», «Інтерпайп» і Смарт-груп. І що характерно, ціни диктують ті, хто подвоїв свої активи завдяки щасливій участі у приватизації найбільших приватизайційних об’єктів року — «Укррудпрому», «Криворіжсталі», «Павлоградвугілля». Ціни диктують тим, хто під різними приводами не удостоївся участі у приватизації підприємств «Укррудпрому». За що боролися, на те й напоролися? Авжеж, до цього додам, що, помінявши державну монополію на олігополію, ми матимемо не менше, а набагато більше проблем. Фамільний бізнес таїть у собі неабияку загрозу. Хіба не змушує замислитися дивовижний збіг цінового стрибка на залізорудну сировину в Україні і Росії і доволі жваві рухи в цьому напрямі російського акціонера Інгулецького ГЗК, і мовчазне «невтручання» українського уряду в те, що відбувається нині на ринку, який посідає сьоме місце у світі за обсягами виробництва металопродукції? Стагнація виробництва, ми вже це проходили, може стати складовою сценарного плану із захоплення ринку, за теперішніх реалій чом би й ні? Але це означало б поставити під сумнів інноваційні перспективи усієї промисловості, які підпирає дотепер мізерна частка вітчизняного прокату. Це означало б поставити на кон бюджети індустріальних міст, які формуються здебільшого за рахунок податків підприємств гірничо-металургійного комплексу. Це означало б переглянути чимало соціальних програм та інвестиційних проектів, які живлять валютні надходження від експорту. То хіба не промовисту цінову паузу ми маємо?