Олександр Копиленко: «Ми прагнемо, щоб інститут став запорукою системності в законотворчості»

Інституту законодавства Верховної Ради України виповнюється десять років. У 1994 році потреба в такій інституції стала очевидною — оскільки національна система законодавства перебувала у стадії формування, то ухвалювали нові закони, але водночас ще діяли закони часів УРСР. До них вносили чимало суперечливих змін, що часто призводило до правових колізій. Тож Інститут законодавства мав стати базовою установою науково-практичного правового забезпечення діяльності Верховної Ради. І науково-практична робота протягом останнього десятиліття засвідчила його значний вплив на формування національної системи законодавства. Сьогодні серед головних завдань науковців інституту — розробка та обгрунтування стратегії державної правової політики, підготовка концепції розвитку законодавства, проведення порівняльних досліджень законодавства України на його відповідність міжнародним стандартам права, аналіз ефективності чинного законодавства та прогнозування наслідків його застосування. Розповісти про роботу та завдання Інституту законодавства Верховної Ради України ми попросили його директора — академіка Академії правових наук, доктора юридичних наук, професора, лауреата Державної премії України Олександра КОПИЛЕНКА.

— Справді, рішення Верховної Ради про створення Інституту законодавства було викликане потребою поліпшити законотворчий процес. Адже на той час парламент просто «тонув» у величезному масиві різноманітних законодавчих актів. Відтак, на розробку стратегії законотворення по суті не вистачало ні часу, ні сил. Тож, окрім поточної науково-експертної роботи, саме розробка законотворчої стратегії держави стала головним напрямом діяльності інституту. І треба сказати, що за останні десять років він зумів знайти своє місце у правовому середовищі та заявив про себе як авторитетна наукова установа.

Нового імпульсу діяльність інституту набула після обрання Головою Верховної Ради України Володимира Михайловича Литвина — безперечного лідера української суспільної науки. Було затверджено нову структуру інституту, і сьогодні його відділи мають не галузеве, а функціональне спрямування — в нас, зокрема, є відділ правової політики, відділ проблем розвитку національного законодавства, відділ теорії і практики законотворчої діяльності, відділ проблем міжнародної інтеграції та міжнародного права. Це зумовлює і характер наукових, чи точніше — науково-прикладних досліджень нашого інституту. Наприклад, вкрай важливим напрямом діяльності інституту є моніторинг ефективності чинного законодавства. Адже на сьогоднішній день правова база країни має величезний масив законів, до більшості з них внесено чимало змін, але системного аналізу ефективності законодавства раніше ніхто не робив. Наш інститут саме і ставить перед собою таке завдання.

— Я навіть не вів би мову про співпрацю, бо, по суті, наш інститут є органічною частиною цілого —Верховної Ради. Тобто — ми разом робимо одну справу. Інша річ, що в кожного підрозділу — свої завдання. Наприклад, сьогодні чимало говорять про потребу узгодження українського законодавства з європейським, проте очевидно, що для цього треба знати європейське законодавство. Саме з цією метою рік тому в нашому інституті було створено сектор перекладів європейського права. Зараз разом із Комітетом Верховної Ради з питань соціальної політики і праці готуємо збірник з соціального європейського права. Надалі плануємо видати аналогічні збірники за профілем кожного парламентського комітету.

— Я сказав би, що ця діяльність є наслідком наших досліджень. Наприклад, нещодавно під загальною редакцією Голови Верховної Ради України Володимира Литвина наш інститут видав перший випуск «Проблем законодавчої політики». Цей об’ємний фоліант містить грунтовну інформацію про законотворчу роботу Верховної Ради. Актуальність цього збірника полягає в тому, що він містить чіткий перелік внесених до Верховної Ради та ухвалених законопроектів за пріоритетами розвитку держави та суспільства. До того ж кожен бажаючий знайде тут вичерпну інформацію для суб’єктів законодавчої ініціативи: народних депутатів, Президента України, Кабінету Міністрів, Національного банку. Значну увагу приділено персональній законотворчій дяльності депутатів у комітетах та фракціях. По суті цей збірник є кроком до створення Національного реєстру законодавчих пропозицій.

— Це — справді дуже важлива і актуальна тема. І наш інститут не просто активно співпрацює з Національною академією наук та Академією правових наук України, а й є координатором таких досліджень. Як приклад: нещодавно за участю Голови Верховної Ради відбулася спільна сесія секції суспільних наук НАНУ,  кадемії правових наук та Інституту законодавства з питань підвищення ефективності законотворчого процесу. У нас є спільні проекти з Інститутом держави і права, Інститутом економіко-правових досліджень НАНУ, Інститутом державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук. Така співпраця важлива насамперед тому, що дає можливість втілити наукові здобутки в конкретні законопроекти. Те саме можу сказати і про міжнародну співпрацю інституту — з Радою Європи ми реалізували проект з питань захисту прав національних меншин, з ОБСЄ — проект з проблем місцевого самоврядування, тепер маємо спільний проект з ООН.

— Не тільки наукову. Сьогодні інститут стає й потужним центром з підготовки кадрів для законотворчої роботи. Зокрема, в нас уже створено спеціалізовану раду із захисту кандидатських дисертацій з конституційного та міжнародного права, в інституті функціонує аспірантура. Окремо хочу сказати про Школу законотворчості, утворену при нашому інституті. Саме в ній помічники народних депутатів, працівники апарату, комітетів та управлінь Верховної Ради мають змогу вдосконалити свої знання, пройти певну перепідготовку. Ідею такої школи підтримало керівництво Верховної Ради та її апарату, Міністерство освіти України. Після закінчення навчання слухачі школи отримають сертифікат державного зразка зі спеціальності законотворча діяльність.

— Сьогодні в нас є чимало цікавих ідей. Наприклад, хочемо створити своєрідне «законопроектне бюро», яке на замовлення народних депутатів готувало б законопроекти, забезпечуючи в тому числі їх узгодженість та системність.