Анатолій Назаров понад чверть століття відпрацював у колишньому тресті, а нині ВАТ «Дніпроводбуд». І не останньою у ньому він був людиною. Головним інженером та начальником ПМК-44, що у Нікополі. А сьогодні Назаров скаржиться на рідний трест-ВАТ прокурору області Сергію Сорокіну.
Читаємо: «До мене звернувся заступник голови правління ВАТ «Дніпроводбуд» Юрій Бугайов і запропонував продати йому мої акції. Наше підприємство є структурним підрозділом емітента. У мене був сертифікат старого зразка. Сертифікат, який відповідав би вимогам чинного законодавства, емітентом та реєстратором мені не надавався. Бугайов видавав чисті бланки оформлення акцій для їх підписання. Цим я був поставлений у безвихідне становище: або віддати акції за безцінь, або вони, як старого зразка, пропадуть. Мені було сплачено лише незначні кошти та не надано жодного документа, який підтверджував би продаж мною акцій».
І далі Анатолій Петрович пояснює (знову цитую дослівно): «Як з’ясувалося, голова правління ВАТ Віктор Капука і директор реєстратора акцій ТОВ «Бета» ЛТД» Валентина Капука є близькими родичами, а тому їх дії можуть бути узгоджені та сплановані. Вважаю, що мене, як акціонера, навмисне ошукано. Крім того, мені ні реєстратором, ні емітентом не було надано сертифіката, який відповідав би вимогам чинного законодавства і дозволяв би мені продати акції за ринковою і вигідною ціною».
А вже під час особистої зустрічі зі мною Назаров уточнив: тепер він і поготів переконався, що як його, так і всіх інших акціонерів-нікопольчан не випадково обдерли, як липок. Оскільки з’явилося оголошення про чергові загальні збори акціонерів ВАТ «Дніпроводбуд». У порядку денному не лише обов’язкові у таких випадках звіти. Передбачається й перетворення дочірніх підприємств-ПМК на закриті акціонерні товариства. Досі, каже Анатолій Петрович, хоч як наші музиканти сідали, нічого до пуття в них не виходило — ось і вирішили хоч з чимось зостатися?
Це, звичайно, лише його особиста версія. А єдине, в чому Назарову не заперечиш, так це в тому, що колись потужний на Дніпропетровщині «Дніпроводбуд» нині справді згорнувся сам та згорнув свої обсяги робіт до загрозливо малих розмірів. П’ять останніх років, як свідчать незалежні аудитори, фактично працював у збитковому режимі. Тільки у Нікополі, пригадує Назаров, налічувалося близько півсотні тракторів, бульдозерів та екскаваторів і понад півтори сотні вантажних автомобілів — тож де вони тепер?
А тепер, зрештою, самих людей, які працюють у нікопольському ПМК, хвилює, на жаль, не лише доля колективу. Тут водбудівці справді скривджені тим, що їх, як вони заявляють, «майже силоміць змусили продати свої акції по 2—3 копійки за штуку». За номінальної вартості кожної 25 копійок. А яка ринкова ціна цих акцій? У згаданій скарзі на ім’я прокурора той самий Назаров написав, що «до мене раніше зверталися представники фірми, яка має ліцензію, і пропонували значно більші гроші за мої акції». І ось крім Назарова, ще понад тридцять акціонерів із Нікополя подали аналогічні скарги прокурору. Вимагаючи «призначити перевірку діяльності ВАТ «Дніпроводбуд» та реєстратора ТОВ «Бета» ЛТД». І щоб вони «повернули людям оновлені акції, які відповідали б сучасним вимогам законодавства і їх можна було продавати за ринковою, отож значно вищою ціною».
У ПМК-44 всі 145 акціонерів, які тут раніше працювали, а зараз на пенсії або працюють і нині, пригнічені і в розпачі. Однак налаштовані — як ось, приміром, Тетяна Кудрявцева, Станіслав Ярошенко та Віктор Кирпа —протестувати і домагатися справедливості. Спочатку нас, мало не плакали люди, з трудовими збереженнями в ощадбанках ошукали, потім усілякі довірчі товариства та трасти надурили, а тепер ще й рідний трест посміявся, як захотів — тож скільки можна? Гірко, прикро і дуже боляче!
Заступник голови правління ВАТ Олексій Попович не заперечує: таке саме вчинили з акціонерами і решта дочірніх підприємств-ПМК. Але трактує все це як дуже благородний вчинок. Як рятівну акцію на захист свого підприємства. Котре, справді, останніми роками працювало не найкраще. Та тепер ситуація змінилася. З’явилися обсяги робіт, і колектив почав підніматися з колін. І ось тут, мовляв, як Пилип з конопель, звідкись узялася бідова фірма, яка заходилася скуповувати акції водбудівців. З метою, дійшло висновку винятково керівництво ВАТ, яка не може влаштовувати колектив. То що було робити?
Ніхто не заперечує, щоб «Дніпроводбуд» жив і процвітав. Але ж не на шкоду людям, які в ньому працювали і працюють. І це дуже принциповий момент. З другого боку, спірний, коли запевняють, немов за акції водбудівцям заплатили мізер лише тому, щоб їхні акції не опинилися в «гірших» руках. Бо з цього приводу з’являються сумніви, які важко спростовувати.
Інший заступник голови правління ВАТ Юрій Бугайов не вважає, що скривдили людей. Діяли в рамках положення про продаж і розміщення акцій власної емісії, і квит. Ось тільки тексту самого положення Юрій Іванович мені до рук не дав. А щоб зняти з нього копію, тим паче заперечив. Просто показав візуально документ і зачитав з нього витяг, з яким знайшов за можливе мене ознайомити і який я мав засвоїти на слух. Отож тільки посилив недобрі підозри.
Тому мій висновок такий: унікальний колектив справді треба зберегти. І він заслуговує спроможних та ефективних керманичів. Але таких, яким довіряли б та вірили. Поки що все навпаки. З бідолашних акціонерів-трудівників без будь-яких докорів сумління позбиткувалися та ще й запевняють, що так їм і треба. Ось і постає питання, чи цих людей зможе захистити чинна у нас судова влада, до якої водбудівці й апелюють? Хоча й не тільки вона одна.
