Катувати підозрюваних чи ні?
15 вересня 2002 року передачі всіх програм німецького радіо і телебачення були перервані повідомленням начальника поліції Франкфурта-на-Майні Вольфганга Дашнера про те, що в одній з водойм передмістя знайдено тіло 11-річного Якоба фон Метцлера — сина відомого банкіра та мецената, котрий зник п’ять днів тому. Жодних ознак насильства не було, тому поліція дійшла висновку, що жертва добровільно могла піти за зловмисником.
Батькам хлопчика підкинули конверт з листом, у якому вимагали викуп — один мільйон євро. Вони виконали вимогу. Під час передавання грошей поліція затримала зловмисника. Ним виявився 27-річний студент юридичного факультету Магнус Гефген. Молодик був своїм у сім’ї фон Метцлер, оскільки підробляв тут, доглядаючи за дітьми — у Якоба була ще молодша сестра (у ФРН закон забороняє батькам залишати дітей віком до 14 років без нагляду дорослих. — Авт.).
Підозрюваний зізнався, що викрав хлопчика, але вперто відмовлявся сказати, чи він живий і де перебуває. Тоді начальник поліції Вольфганг Дашнер пригрозив Гефгену, що його катуватимуть.
Погроза катуванням, а також примус до надання свідчень категорично заборонені німецьким законодавством. Прокурор Вільгельм Мьоллерс так згадує події ночі, коли був заарештований Магнус Гефген: «Під час допиту слідчі намагалися з’ясувати, де затриманий утримує хлопчика, чи живий він і чи були у Гефгена спільники. Допит тривав кілька годин, але безрезультатно». До того ж Гефген почав викручуватися і брехати. Тоді начальник поліції пообіцяв, що йому «завдадуть такого болю, котрий не можна навіть уявити». Як запевняє нині сам злочинець, йому погрожували, що вертоліт з лікарями і фахівцями з катувань уже в повітрі, а якщо й це не допоможе, то його посадять у камеру з чорношкірими кримінальними злочинцями, які його згвалтують. Гефген твердить, що один зі слідчих навіть шльопнув його долонею у груди. Після цього він злякався і під тиском зізнався, що убив хлопця, та сказав, де заховав його труп.
Магнуса Гефгена засуджено до довічного ув’язнення. Нині він відбуває покарання. А також виступає в ролі свідка у справі... колишнього начальника поліції Вольфганга Дашнера, котрого обвинувачують у загрозі катуваннями та примусі до надання свідчень...
Арешт Вольфганга Дашнера і слідство в його справі викликали широкий резонанс у суспільстві та спричинили дискусії. Адже відмова від катувань з метою одержання інформації чи зізнань є одним з основних принципів демократичних держав. «Гідність людини недоторканна. Повага до неї і захист — обов’язок усіх органів державної влади», — сказано в Конституції Німеччини.
Тим часом у західних країнах тривають серйозні дискусії про застосування катувань, що є цілком новою парадигмою. Це пояснюється новими загрозами міжнародного тероризму. Однак у Німеччині навіть це — не причина застосування катувань. Тому випадок Дашнера поставив суспільство перед невирішуваною поки дилемою.
Частина людей кажуть, що його дії були правильними, бо на той час існували «особливі» обставини: ніхто не знав, чи живий хлопчик, і кожна хвилина зволікання могла вартувати йому життя. Тим паче що катування не застосовувалися. Інші посилаються на те, що й катування, і «особливі» обставини в цьому зв’язку заборонені німецьким законодавством.
Думки розбіглися також у засобах масової інформації. Одні резонно твердять, що «катування трішки» не буває. І коли дозволити їх у виняткових випадках, то чи є гарантія, що поліція не почне застосовувати їх до всіх підозрюваних? Закон є закон.
Інші переконані, що Дашнер — герой, котрий зробив усе для порятунку ні в чому не винної дитини. І взагалі, запитують вони: кого захищає закон — злочинця чи жертву? Треті порушують іншу проблему: а що має робити поліція, коли, приміром, під загрозою теракту буде ціле місто?
Вирок винесе суд. Але нині всі сторони єдині в одному: не дай, Боже, колись опинитися перед вибором, що перед ним стояв начальник поліції Вольфганг Дашнер.