Біда біля воріт. Економічна

У грошей і революцій, як у сіамських близнюків, особливі відносини. Соціальні хвилювання абсолютно завжди супроводжуються фінансовою дестабілізацією. І навпаки, кризи в банківській сфері часом провокують революції. Це — аксіома.

Є показові факти. У понеділок країну облетіла звістка про відставку керівника Нацбанку Сергія Тігіпка. Конвульсії фінансової системи минулого тижня, безперечно, спричинені соціальною і політичною напруженістю пересічних громадян, генерованою     помаранчевими революціонерами і біло-блакитними хвилями. Люди знову, як і в жовтні, кинулися до банків та обмінних пунктів. До банків — знімати свої гривневі депозити, до обмінників — обмінювати їх на тверду валюту. Своя сорочка, себто особисті заощадження, вона завжди ближче.

Нацбанк на цю паніку відреагував чітко. Не перераховуватиму його дій. Про них докладно протягом тижня інформували народ усі засоби масової інформації. Зокрема й наша газета. Зазначу лише, що кроки НБУ цілком адекватні ситуації. Хоча розпорядження про заморожування строкових банківських вкладів фізичних осіб (до закінчення термінів депозитних договорів) і виходить за рамки законодавства. Але історія ще не знала революцій, котрі протікають у межах чинних законів...

Нам, простим смертним, залишається тільки сподіватися, що офіційний курс національних грошей, який декларує Нацбанк, не наздожене ставок валютних спритників, котрі вже просять за долар США по 10 гривень. І найстрашніше, що їм дають!

Вони підстрибнули майже на 30 відсотків. Практично водночас і роздрібні — на меблі, побутову техніку, й на індустріальному ринку. До того ж у галузях, що є хребтом промислового буму в Україні протягом останніх років, насамперед у металургії. Знову на сторінках газет і телевізійних екранах замигтіли вже досить підзабуті терміни — «неплатежі», «передоплата» тощо. Дійшло до того, що про ціновий мораторій заговорила Верховна Рада.

Чи допоможе це? Навряд чи. Поки що минулого тижня без цінових конвульсій обійшлися оператори ринку пально-мастильних матеріалів. Принаймні в неділю, як і два тижні тому, я заправив свій автодрандулет бензином АІ-95 по 2,97 гривні за літр. Але чи надовго збереже цей сегмент ринку холоднокровність? Коли навколо просто вирує шалена стихія?

Але ж найцікавіше те, що об’єктивні матеріально-економічні причини цінових стрибків в Україні відсутні. Обсяги продажів до подій на майдані Незалежності практично в усіх сферах економіки показували незмінне зростання. Причому не тільки в ціновому, а й у фізичному еквіваленті. Наприклад, у нинішньому листопаді тих самих ПММ у тоннах було продано на 7 відсотків більше, ніж у листопаді попереднього року.

Хто там, за загальноприйнятим визначенням, знімає пінки з революцій? Правильно. Негідники. І не факт, що в нашій ситуації буде інакше.

Та нічого доброго. Бюджетний процес безповоротно провалено. І хоча всім очевидно, що запас фінансово-економічної міцності в державі досить високий, але де вона сама, наша держава? Особисто я її не бачу ні на Майдані, ні у вищих ешелонах влади і управління.

Навколо поки що лише гасла та заклики. На кшталт того, що за все треба платити. У тому числі й за демократію, що її усі обіцяють. Ну, і як тринадцять років тому, лунають голоси, що Захід нам допоможе. Мовляв, простив же Паризький клуб борги Іраку та Грузії. Після торжества демократії в цих країнах.

Але Україна, як відомо, не Росія, і тим паче не Грузія і не Ірак. У Багдаді сьогодні просто нема з кого вимагати боргів, хіба що з окупаційного угруповання, що абсурдно за визначенням. А з Тбілісі — просто кажучи, нема чого брати. Як співав свого часу Висоцький, там добре, але мені туди не треба.

Нам жити у своїй країні. Як? А ось це залежить від кожного з нас. Дуже хочеться сподіватися на те, що кожен з нас, українців, на своєму місці зробить усе від нього залежне, щоб не виправдати прислів’я: біда біду знайде, хоч сонце зайде.