Хоча генерали начебто й посмирнішали...

Під час чергової зустрічі селищний голова Олександр Ружин поділився новиною:

— А генерали після виступу «Голосу України» начебто посмирнішали. Не тільки судитися із селищною радою перестали, а й заходять до нас, щоби спільно знаходити рішення.

Нагадаємо: 3 лютого ц. р. наша газета в публікації «Чорноморське приміряє цивільний одяг» писала про непрості перипетії переходу колишнього військового містечка з підпорядкування Міноборони до самостійного цивільного життя. Згадувалося там і про «дачних» генералів, тобто високопоставлених власників земельних ділянок на березі Чорного моря, які перешкоджали передачі земель до комунальної власності селищної ради, прагнули розширити свої володіння. А оскільки селищний голова Олександр Ружин, депутати чинили їм у цьому опір, то затівали проти органу місцевого самоврядування всілякі провокації, зокрема й судові...

Тепер, отже, генерали уговталися? Не кортить їм уже ласих шматків у курортній зоні? І територіальна громада стає, нарешті, тут повноправним господарем?

— Якби ж то, — каже Олександр В’ячеславович. — Можливості селищної ради залишаються, як і раніше, істотно урізаними...

Парадоксальність ситуації у Чорноморському очевидна. З одного боку, ще торішньої осені завершено непростий процес інвентаризації й передачі Південним оперативним командуванням до комунальної власності всього житлового фонду. А з другого — й досі з надто вже великими потугами робляться відомствами кроки до того, щоби селищна рада мала змогу налагоджувати нормальне життя в колишньому військовому містечку. Взяти хоча б таке: державне підприємство Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» й до сьогодні продовжує незаконно утримувати під своєю владою цілу низку об’єктів нерухомості. Таких, приміром, як магазини «М’ясо — овочі», «Черговий», «Золотий лев», кафе «Вечірнє» тощо. «Бізнесмени в погонах» ігнорують не тільки відповідні накази Міноборони, а й рішення судів різних інстанцій, що зобов’язують їх передати ці об’єкти до комунальної власності селища. Мало того, військове управління вперто відмовляється платити податки за розміщення об’єктів торгівлі, мотивуючи це тим, що магазини й кафе, мовляв, збиткові. Коли так, то передайте їх селищній раді, вона знайде людей, які зуміють господарювати прибутково. Адже останнім часом тут зареєстровано близько восьми десятків підприємств у сфері торгівлі, громадського харчування й надання побутових послуг, що перераховують до селищного бюджету сотні тисяч гривень. Так ні, утримувати під своїм крилом оті «збиткові точки», певно, все-таки вигідно. У звільнених приміщеннях селищна рада могла б також розмістити «Швидку допомогу», поштове відділення, комбінат побутових послуг, ветеринарну клініку та низку інших служб, яких нині немає зовсім або тісняться вони в малопридатних приміщеннях.

Особливо ж непокоїть селищного голову, як і всю територіальну громаду, надто вже мляве просування процесу передачі військовим відомством цивільній владі земель, що не використовуються Міноборони за призначенням. Останнім часом із 19 розміщених на території селища Чорноморське військових частин розформовано 15, а із займаної селищем площі в 600 гектарів 570 належать Міноборони. Втім, принаймні 300 з них без будь-яких ускладнень для військовиків могли б бути передані до комунальної власності. Але генерали та їхні підопічні знайшли, схоже, привабливіший для них шлях — почали передавати звільнені території від Міністерства оборони підприємству «Укрспецконверсія», яке, занепокоєні в селищній раді, може «сплавити» їх приватним структурам чи особам.

— Але ж саме земля — основа життєдіяльності нашої 10-тисячної територіальної громади, — бідкається О. Ружин. — У селищі немає промислових підприємств, воно може й повинно розвиватися як рекреаційна зона. Бажаючих співпрацювати з нами саме в такому напрямі задосить, проте за умови, що земля належатиме територіальній громаді...

Приклад такої співпраці вже є. Неподалік від колишнього військового містечка, за 200 метрів від моря, нещодавно з’явився просто-таки казковий куточок — оздоровчий комплекс «Чабанка». У зелені дерев і кущів, серед фонтанів і ставків, розмаїття квітів потопають корпуси й котеджі європейського типу для відпочивальників. Поряд — один із найбільших у Європі аквапарк закритого типу «Посейдон». Створив усе оте диво Одеський морський торговельний порт, очолюваний тоді Героєм України Миколою Павлюком (нині він народний депутат України). За оренду землі порт щомісяця відраховує селищній раді 78 тисяч гривень. Передусім саме завдяки цьому її річний бюджет зріс з якихось 100 тисяч до 1,3 мільйона гривень.

Але й таких коштів для територіальної громади замало. Адже стільки ще нагальних нерозв’язаних проблем! Селище, щоби воно жило більш-менш нормально, треба газифікувати, справно постачати електроенергією й водою, опалювати зимової пори. Тільки тоді сюди прийдуть інвестори, тільки тоді воно розвиватиметься як курорт. А саме такі плани виношують і розпочинають реалізовувати в Чорноморському.

Для здійснення задумів, правда, поки що бракує «дрібнички» — передачі земель, на яких мешкає територіальна громада, їх законному власникові. Чи, може, генерали посмирнішали тільки зовні й тепер діють нишком, щоб таки не випустити зі своїх рук ласий шматок? Мешканці Чорноморського висловлюють сподівання, що нове керівництво Міноборони розбереться в ситуації і відновить справедливість.

 

Чорноморське — Одеса.