Помаранчеві хустинки, блузки, куртки, шарфики, капелюхи — ось наймодніші тенденції сезону осінь-зима 2004-го в Польщі. Жителі сусідньої держави вже без жодних проблем можуть незрозумілою для них кирилицею написати на жовтогарячій тканині «Ющенко — так!», а сам факт володіння помаранчевим прапорцем автоматично викликає заздрість і повагу.
Один мій приятель-поляк на початку минулого тижня зателефонував і благав дістати йому жовтогарячий прапорець чи хоча б стрічечку. Мої пояснення, що в Києві це такий самий дефіцит, його вочевидь не задовольнили.
Те, що відбувається нині у Польщі, варте не одного соціологічного дослідження. Науковцям ще довго доведеться сушити голову над тим, як так швидко (буквально за кілька тижнів!) могло змінитися ставлення одного народу до іншого. Якщо раніше в пересічного поляка українець асоціювався з нелегалом або бандитом, то тепер ми в їхніх очах перетворилися на героїв, які готові йти до кінця за свої конституційні права. До того ж мирним, ненасильницьким шляхом.
У найбільших містах Польщі — Варшаві, Кракові, Вроцлаві, Познані, Гданську тривають мітинги на підтримку демократії в Україні. Поляки, огорнуті у помаранчеву матерію, мерзнуть на центральних площах міст, повторюючи кинуте ще в дев’ятнадцятому столітті гасло «За вашу і нашу вольность!». Схоже, й сьогодні воно не втратило актуальності.
Українська тематика другий тиждень поспіль не сходить з перших сторінок газет і теле- та радіоновин. Усі кольорові друковані видання країни на знак солідарності виходять помаранчевого кольору. До речі, про солідарність. Для поляків це слово означає не просто єдність. «Солідарність» — таку назву має партія першого демократичного президента Польщі Леха Валенси, який виборов право Польщі бути справді європейською державою в 1989 році. Тому вони, як ніхто інший, знають, що таке бути солідарними.
Можливо, поляки так емоційно переживають події в Україні й через те, що вони їм нагадують їхні власні, ті, які сталися п’ятнадцять років тому? А може, нашим сусідам просто по-людськи небайдужа доля сотень тисяч людей, які стоять на морозі, захищаючи демократію? Відповіді на ці запитання намагаються дати польські журналісти, не лише описуючи перебіг політичного діалогу в Україні та розмірковуючи над шляхами виходу з кризи, а й акцентуючи увагу на історіях простих людей, які стоять на різних майданах різних міст України і під різними прапорами. Після прочитання всіх цих публікацій доходиш висновку: відстоюємо ми всі одне й те саме — правду та демократичні права. Можливо, в інший час ці слова звучали б пафосно, але є моменти, коли про елементарне варто нагадати. І собі, і світу.
