Експертний висновок

1 грудня 2004 р. Верховна Рада України прийняла постанову № 2215-ІV «Про стабілізацію політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожують суверенітету і територіальній цілісності України». Пунктом 7 цієї постанови скасовано рішення Верховної Ради України від 16 березня 2004 року про схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Послідовність. Ефективність. Відповідальність» і відповідно до статті 87 та частини четвертої статті 115 Конституції України висловлено недовіру Кабінетові Міністрів України, наслідком якої є відставка Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 87 Конституції України Верховна Рада за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

Частиною четвертою статті 115 Конституції передбачено, що «прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України».

За змістом наведених положень Конституції зрозуміло, що припис про відставку уряду в разі висловлення недовіри є імперативним. Відставка є прямим юридичним наслідком, що випливає із факту висловлення парламентом недовіри урядові, і Конституція не пов’язує відставку у цьому випадку з будь-якими іншими чинниками, в тому числі з волею будь-якої посадової особи. Положення частини шостої статті 115 Конституції, яким встановлено, що «Прем’єр-міністр України зобов’язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України за рішенням Президента України чи у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри», вирішує не питання відставки як такої, а лише питання документального оформлення відставки, яка вже стала юридичним фактом. Тому неподання Прем’єр-міністром, усупереч цьому припису, заяви про відставку не може бути приводом для оспорювання факту відставки Кабінету Міністрів і спроб подальшого виконання повноважень відправленим у відставку урядом.

Прийняття Верховною Радою України рішення (резолюції) про недовіру уряду покладає на Президента України конституційний обов’язок внести на розгляд Верховної Ради України кандидатуру на посаду Прем’єр-міністра України і вжити інших передбачених Конституцією заходів для сформування нового уряду України.

1 грудня в засобах масової інформації пролунали твердження про те, що рішення парламенту, про яке йдеться, є неконституційним, оскільки парламент 16 березня ц. р. схвалив програму Кабінету Міністрів України «Послідовність. Ефективність. Відповідальність» і тому, згідно з Конституцією, не може висловити недовіру уряду протягом року (тобто до 16.03.2005 р.). Але слід врахувати, що програма «Послідовність. Ефективність. Відповідальність» була вже другою програмою, представленою цим урядом парламенту. Перша програма, яка мала назву «Відкритість, дієвість, результативність», схвалена Верховною Радою України 17 квітня 2003 р. постановою «Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України» № 729-ІV.

Конституцією України (частина друга ст. 87) справді передбачений імунітет Кабінету Міністрів України від недовіри з боку парламенту протягом року після затвердження Програми діяльності уряду. Однак ні у ст. 87, ні у п. 11 частини першої ст. 85 Конституції не міститься положень, з яких випливало б, що один і той же уряд може подавати на розгляд парламенту декілька програм своєї діяльності. Навпаки, в цих конституційних положеннях слова «Програма діяльності Кабінету Міністрів України» завжди вживаються в однині. З цього очевидно, що в конституційних нормах ідеться про схвалення лише однієї програми. Відповідно і правова гарантія, передбачена у частині другій статті 87 у вигляді річного імунітету від недовіри з боку парламенту, може бути надана певному уряду лише один раз. Схвалення другої, третьої та усіх наступних програм діяльності, які цей уряд може внести на розгляд парламенту, не може бути підставою для постійного продовження цієї гарантії і позбавлення, таким чином, парламентаріїв, кількість яких становить не менше третини від конституційного складу Верховної Ради України, наданого їм Конституцією України права ініціювати питання про недовіру уряду. Тому Верховна Рада України правомірно скасувала своє рішення про схвалення останньої Програми діяльності уряду.

Отже, прийнята 1 грудня 2004 року Постанова Верховної Ради України № 2215-ІV «Про стабілізацію політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожують суверенітету і територіальній цілісності України» є цілком правомірною, а її положення, пов’язані з недовірою уряду, жодним чином не виходять за межі повноважень парламенту та приписів Конституції України.