Господарський суд міста Києва поставив крапку під семирічною тяжбою між кредиторами і ЗАТ «Дарна»: своїм рішенням від 8 вересня 2004 року ухвалив почати процедуру санації підприємства.
Проте! Чи відродиться виробництво на колишньому Дарницькому шовковому комбінаті? Хто винен і чи відповідатимуть винні за фактичне знищення колишнього флагмана вітчизняної текстильної промисловості?
З проханням оцінити сьогоднішню, після рішення господарського суду, ситуацію кореспондент «ГУ» звернувся до заступника голови держадміністрації Деснянського району Миколи Фредюка.
— Миколо Миколайовичу, редакції стало відомо про те, що долю колишнього Дарницького шовкового комбінату нещодавно обговорювали в райдержадміністрації. Про що йшлося?
— Справді, ми організували зустріч членів ради акціонерів ЗАТ «Дарна», ініціативної групи, котра останніми роками боролася за відродження текстильного виробництва, з призначеним господарським судом санатором. Вийшла своєрідна нарада, котру ми і запротоколювали.
Зазначу одразу: конкретно про відродження виробництва тканин сьогодні говорити ще зарано. Однак зустріч не була марна. Між рядовими акціонерами і санаторами не виникло конфронтації. Це, мабуть, головне. Суд звільнив від посади виконувача обов’язків голови правління ЗАТ Олександра Горошинського, котрого, як справедливо зазначала ваша газета, основна маса акціонерів вважала нелегітимним керівником.
— Але в період санації акціонери не можуть приймати хоч би які рішення. На їх право власності накладають своєрідний мораторій...
— Dura lex sed lex: закон суворий, але це — закон. У принципі, повновладним господарем на «Дарні» сьогодні став комітет кредиторів — таке рішення ухвалив суд. І поки їхні фінансові претензії не будуть задоволені, акціонерів справді усувають від керування підприємством.
Однак самий факт того, що санатор і його команда пішли на офіційний діалог з акціонерами, свідчить багато про що. Уперше за вісім років конфронтації між членами колективу і керівництвом, бодай і тимчасовим, але абсолютно легітимним, досягнуто взаєморозуміння. Санатор або, як ще його називають, арбітражний керуючий цілком прозоро розкрив план та цілі своєї діяльності...
— Проте, Миколо Миколайовичу, але ж вони визначені законом про банкрутство і вердиктом суду?
— Цілком правильно. Адже життя ширше за найкращі закони і найоб’єктивніші судові вердикти. І коли санатор почав з інвентаризації, котра, до слова, уже завершується, та аудита фінансової і господарської діяльності усуненого за рішенням суду керівництва, то, як було заявлено на нараді, метою комітету кредиторів є відродження виробництва. У якому вигляді та в яких обсягах — стане очевидним після затвердження судом плану санації. Але кандидатуру санатора, Олександра Кебкала, комітет кредиторів обрав з п’яти претендентів.
Олександр Кебкала до того, як був призначений санатором ЗАТ «Дарна», успішно відновив платоспроможність двох підприємств, зокрема Васильківського майолікового заводу, на якому почалося виробництво традиційної продукції.
Я, безперечно, розумію, що протокол проведеної наради не є юридичним документом, невиконання якого може бути оскаржено в судовому порядку. Це не контракт і навіть не колективний договір...
— Тим більше, погодьтеся, коли основне — дороге сучасне текстильне устаткування буквальне за безцінь пішло за кордон. На чому працювати і що виробляти?
— І знову ви маєте рацію. Ваша газета досить докладно досліджувала ситуацію. Але арбітражний керуючий запропонував акціонерам — провідним спеціалістам колишнього ДШК — взяти активну участь у розробці плану санації, спрямованого саме на відродження виробництва і відновлення робочих місць. Якщо цей план буде реальний і перспективний, цілком можливий варіант, за якого кредитори стануть інвесторами. За умови наведення порядку в реєстрі акціонерів.
— Тобто анулювання третьої емісії, завдяки котрій власником великого пакета акцій ДШК стала якась фізична особа?
— Такий варіант теж можливий. Адже, крім усього іншого, нині триває ретельна юридична перевірка правомірності всіх договорів стосовно відчуження власності ЗАТ «Дарна», тобто власності рядових акціонерів. Тим паче, як було зазначено в статті «Порвана нитка», з моменту порушення справи про банкрутство «Дарни» у господарському суді, тобто з грудня 1997 року, на виведення активів підприємства без згоди кредиторів було накладено заборону.
— Котру зухвало порушували. Устаткування продавали за кордон. І навіть якщо санаторові вдасться довести неправомірність договорів з продажу майна акціонерів, навряд чи ткацькі верстати повернуться до Києва, скажімо, з Ірану. І взагалі. Чи не здається вам, Миколо Миколайовичу, що обіцянки кредиторів стати інвесторами звучать, як би це м’якіше сказати, дещо знущально стосовно рядових акціонерів «Дарни»?
— Ви, вочевидь, маєте на увазі концентрацію боргів в одних руках? Їх скуповування цілком певною фірмою зі стовідсотковим іноземним капіталом?
— Звичайно. Як природно і те, що при прямих інвестиціях кредиторів саме перекупники боргів стануть господарями ДШК, а частка власності рядових акціонерів «Дарни» зменшиться до мікроскопічних величин. І хто за це відповість?
— Ну, це питання вже з теорії і практики ринкової економіки. А ринок, як відомо, річ нещадна і сувора. До слова, значною мірою в розвалі ДШК винні й самі акціонери. Ваша газета цілком правильно акцентувала увагу на тому, що в разі розпорошеності акцій серед 6 тисяч колишніх працівників ДШК здійснювати ефективне корпоративне керування підприємством практично неможливо. Що і призвело в остаточному підсумку до сьогоднішнього становища.
Але ж у 1999 році ініціативній групі вдалося нотаріально (через доручення) сконцентрувати практично в одних руках майже 30 відсотків акцій! Тоді особисто я пропонував передати цей пакет, зазначте, не у власність, а в управління районної або міської адміністрації. У такому разі місцева влада на законних підставах могла б впливати і на господарсько-фінансову діяльність «Дарни», і на корпоративні відносини всередині ЗАТ. Акціонери від цієї ідеї відмовилися... Свобода вибору — це їх демократичне право. Результат, як бачимо, виявився плачевним.
— Однак були і конкретні виконавці? Договори на виведення активів — продаж території, будинків і споруд, устаткування, іншими словами, на грабіж акціонерів без їхньої згоди підписували конкретні люди. Той самий усунений останнім рішенням суду від посади, яку він обіймав, пан...
— Правильно. Але визнати їх дії незаконними може тільки суд. У всякому разі слідчим відділом ГУ МВС у місті Києві проти службових осіб ЗАТ «Дарна» порушено кримінальну справу і ведеться досудове слідство за статтями 220 і 222 Кримінального кодексу — приховування стійкої фінансової неспроможності та шахрайство з фінансовими ресурсами. За моїми відомостями, досудовий розгляд перебуває на постійному контролі міської прокуратури. Тож переможе справедливість чи ні — сьогодні залежить від правоохоронних органів.
Від редакції: крапку в публікаціях про долю Дарницького шовкового комбінату газета не ставить. «Голос України» простежить, чим закінчиться санація підприємства. І чи дійде справа до суду за ст. 220 і 222 КК України. До того ж ці статті карають винятково за приховування керівниками підприємств правдивої і надання неправдивої інформації.
