1 грудня — це день, коли світова громадськість висловлюється на підтримку 43 мільйонів людей в усьому світі, що живуть з ВІЛ/СНІД. Це день, коли ми повинні нагадати собі, що кожні 10 секунд від цього захворювання помирає одна людина і кожні 14 секунд одна дитина у світі стає сиротою внаслідок ВІЛ/СНІД.
Минуло лише 23 роки з того дня, як у світі було зареєстровано перший випадок захворювання на СНІД, але масштаби поширення хвороби сьогодні вражають. Кількість померлих за цей час перевищила 20 мільйонів. Сьогодні за темпами поширення цієї патології наша держава, на жаль, посідає одне з перших місць в Європі. СНІД не знає кордонів, не зважає ані на колір шкіри, ані на національність, ані на політичні преференції. ВІЛ/СНІД — це проблема не лише для системи охорони здоров`я, вона зачіпає всі сфери життя суспільства, має суттєвий вплив на економічні та демографічні показники.
Перший випадок ВІЛ-інфекції в Україні було зареєстровано в 1987 році. Після того, як інфекція потрапила в середовище ін`єкційних наркоманів, темпи поширення захворювання стали катастрофічними. Сьогодні ВІЛ-інфекція виходить за межі цього середовища, збільшується частка осіб, інфікованих статевим шляхом, а також дітей, народжених від ВІЛ-позитивних матерів.
В Україні з 1987 року офіційно зареєстровано більш як 71 359 ВІЛ-інфікованих людей, з них 7 831 — діти. Лише за 9 місяців цього року зареєстровано майже 8 994 ВІЛ-інфікованих, з них 1 647 дітей. За 9 місяців цього року від СНІДу померло 1259 чоловік, в тім числі 22 дітей. Найбільш ураженими є Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська області, Автономна Республіка Крим. Переважна більшість ВІЛ-позитивних громадян — це молоді особи від 20 до 39 років, тобто люди найбільш продуктивного віку. Сорок один відсоток ВІЛ-інфікованих дорослих осіб — це жінки, тобто в найближчі роки можна прогнозувати збільшення кількості ВІЛ-позитивних дітей.
Офіційна статистика не відображає реальної ситуації в країні. Міжнародні експерти оцінюють загальну кількість ВІЛ-інфікованих у 300—500 тисяч осіб, що становить 1 відсоток від дорослого населення. У разі збереження наявних тенденцій розвитку епідемії та за відсутності дієвих засобів попередження і протидії захворюванню це призведе до глибокої демографічної кризи, погіршення якості продуктивних сил суспільства, зниження обороноздатності держави.
На сьогодні одним з найважливіших питань стає законодавче врегулювання проблем попередження та ліквідації загрози подальшого поширення епідемії, створення ефективного та прозорого механізму реалізації національної стратегії протидії епідемії ВІЛ/СНІД. Законодавство України у вирішенні проблеми ВІЛ-інфекції/СНІДу загалом відповідає нормам міжнародного права та рекомендаціям ВООЗ. У ньому визначено порядок проведення медичного огляду (основні засади — доступність, анонімність, добровільність, безкоштовність, конфіденційність), спектр профілактичних заходів, соціальний захист ВІЛ-інфікованих та членів їхніх родин.
Але не можна заперечувати і того, що ряд положень національного законодавства у цій сфері потребує вдосконалення. Це і підвищення ефективності заходів з моніторингу та контролю за епідемією, гарантії відсутності дискримінації ВІЛ-позитивних людей та їхніх сімей, дотримання прав ВІЛ-позитивних людей на отримання лікування, догляду, на соціальний захист. Окремо має бути визначено права ВІЛ-інфікованих дітей та дітей, що стали сиротами внаслідок ВІЛ/СНІД.
Доступ до антиретровірусної терапії та медичного обслуговування взагалі, незважаючи на те, що він є законодавчо закріпленим, залишається найбільш проблематичним. Не секрет, що кошти державного бюджету та кошти Глобального фонду, а також допомога фармацевтичних компаній та міжнародних організацій не охоплюють усіх, хто потребує цієї терапії. Слід також пам’ятати, що грант Глобального фонду, який сьогодні забезпечує 2 тисячі дорослих та 100 дітей антиретровірусною терапією, рано чи пізно закінчиться. Важливим питанням залишається налагодження вітчизняного виробництва антиретровірусних препаратів. Це знизить вартість терапії та зробить її доступним видом лікування.
Важливою є спеціальна, у тому числі і психологічна, підготовка спеціалістів, що надають допомогу інфікованим. Не слід забувати про медсестринський персонал, який нерідко бере на себе основний тягар догляду за ВІЛ-інфікованими у стаціонарі. Ми повинні в нашому законодавстві забезпечити захист медичних працівників, які при виконанні своїх професійних обов`язків зазнають ризику інфікування, та забезпечити гарантовану екстрену медикаментозну профілактику для тих медичних працівників, хто зазнав такого ризику, а також для всіх, хто зазнав ризику інфікування внаслідок сексуального чи іншого насильства.
Хочу зазначити, що Україна відрізняється від інших європейських країн великою кількістю ВІЛ-позитивних дітей. Якщо у країнах Європи їх одиниці або десятки, то в Україні йдеться про тисячі. Нагадаю, в Україні на 1 вересня цього року офіційно зареєстровано майже 8 тисяч ВІЛ-позитивних дітей. Це переважно діти, народжені від ВІЛ-позитивних матерів.
Якщо держава не має поки що можливості надати допомогу всім інфікованим через брак коштів та кваліфікованих спеціалістів, брак об`єктивних епідеміологічних даних, через специфічні труднощі в наданні допомоги наркозалежним ВІЛ-інфікованим, то потрібно почати з тої частини популяції ВІЛ-позитивних людей, яка є найбільш незахищеною та найбільше цієї допомоги потребує, тобто дітей та їхніх сімей.
Ми повинні насамперед забезпечити медичну допомогу дітям — доступ до кваліфікованих лікарів, якісної діагностики, антиретровірусної терапії, а також до психологічної та психотерапевтичної допомоги і позалікарняного супроводу. Реалізація державної програми допомоги ВІЛ-інфікованим дітям та їхнім сім`ям стане доказом того, що українське суспільство здатне мобілізувати свої зусилля навколо проблеми, яка не може не хвилювати кожного з нас: здоров`я наших дітей.
З метою забезпечення вдосконалення державної політики України та підвищення ефективності практичних заходів у сфері боротьби з епідемією ВІЛ/СНІДу, Верховна Рада України створила Тимчасову спеціальну комісію з проблем ВІЛ-інфекції/СНІД, туберкульозу та наркоманії, до складу якої ввійшли представники всіх депутатських фракцій. Цей факт дає змогу говорити про те, що розуміння важливості проблеми ВІЛ/СНІД представниками різних політичних груп об`єднує нас у боротьбі з цим явищем, оскільки проблема є національною.
Ми хочемо привернути увагу нашого суспільства до тих складних проблем, що постали перед ним у цій сфері, і намітити заходи, що стимулюватимуть діяльність усіх державних структур — і законодавчої, і виконавчої — у вирішенні цієї проблеми.
Згадувати про ВІЛ-позитивних людей ми повинні не лише 1 грудня, в день, визначений світовою громадськістю як день боротьби з епідемією ВІЛ/СНІД. Ми повинні пам`ятати про те, що цим людям щодня потрібна наша допомога та підтримка, про те, що хвороба може зачепити кожного з нас.
Раїса БОГАТИРЬОВА, доктор медичних наук, професор, народний депутат, голова Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з проблем ВІЛ-інфекції/СНІД, туберкульозу та наркоманії.
