Перші залпи другої легендарної оборони Севастополя пролунали наприкінці жовтня 1941 року. Вогонь по ворогу, що наступав, вели артилеристи 54-ї берегової батареї лейтенанта Івана Заїки і не менш знаменитої 30-ї батареї під командуванням майора Георгія Александера. А з повітря супостата, його танки і живу силу громила авіація. За кожен крок уперед фашисти платили сотнями вбитих і поранених. У дні нинішніх урочистостей на честь початку другої оборони Севастополя до усіх пам’ятників і обелісків лягли вінки і квіти від вдячних нащадків.
Пам’ятний знак Герою Радянського Союзу Євграфові Рижову — льотчику 32-го винищувального авіаполку, що першим здійснив таран німецького «Мессершмітта» у кримському небі, встановлено у сквері на вулиці Кожанова зовсім недавно. Клавдія Іванівна Салтикова, що живе по сусідству, відразу взяла над ним шефство. Так вже сталося, що не знає вона, де похований льотчик Іван Передерій, її дядько, що замінив батька. Як і Євграф Рижов, він теж літав на винищувачі, захищаючи Севастополь. Клавдія Іванівна дотепер пам’ятає номер польової пошти гвардійського авіаполку, де служив Іван Передерій. Але багаторічне листування з архівами не дало результату. Їй лише повідомили, що у свій останній бій Іван Передерій вилетів 22 листопада 1943 року з Темрюка і збитий під Кривим Рогом.
— Тож цей пам’ятник я вважаю пам’ятником не тільки Євграфові Рижову, а і його однокашникові Івану Передерію, — каже Клавдія Іванівна, змахуючи непрошену сльозу. — Скільки ж їх, молодих і гарних, забрала війна. Тільки з нашої родини п’ятеро загинуло. А ми всіх пам’ятаємо. Та й самі не сиділи склавши руки, коли фриц на нас напав...
Теплого осіннього дня під час нашої зустрічі багато про що ми розмовляли: і про те, що Україна в боргу перед громадянським і бойовим подвигом жителів Севастополя, який був у облозі, а в газетних зведеннях його називали не інакше, як місто-фронт; і про те, що хвороби обсіли, а лікуватися нема за що. Згадувала моя співрозмовниця і своїх подруг, з якими доглядала поранених; як прали їхні просолені гімнастерки і криваві бинти... Незважаючи на вік — у грудні Клавдія Іванівна відзначить 79-й рік народження, вона добре пам’ятає імена і події давніх днів. І сподівається, що все-таки за її доблесну працю під час війни, відзначену медалями, український уряд і новий Президент дадуть їй і іншим ветеранам можливість гідно жити на схилі років. А Верховна Рада нарешті надасть звання «Учасник бойових дій» жителям Севастополя, що зробили свій гідний внесок у боротьбу з фашистами.
Севастополь.
