Посіяли буряки — вродила кукурудза

«Ще 29 вересня 2000 року рішенням сесії сільської ради мені надано у постійне користування земельну ділянку площею один гектар для ведення підсобного господарства, — пише у листі до редакції мешканка села Дзигівка Ямпільського району Лариса Дякевич. — Однак до цього часу я не можу нею користуватися: землю обробляє місцеве господарство ТОВ «Агрофірма «Україна». Я зверталася особисто до керівника господарства з проханням не засівати надану мені земельну ділянку. Але з року в рік повторюється те саме.

Договору оренди я не укладала. Мої усні звернення до керівника господарства про неправомірні дії нехтують. Звернулася до місцевого суду. Але там мою заяву розглядають уже більше чотирьох місяців...»

— Лише суд може вплинути на тамтешнього керівника, — кажуть в Ямпільському районному управлінні земельних ресурсів. — Ми свої можливості вичерпали: складали акти, розмовляли з ним про неправомірні дії... Але про що мова, коли Олександр Іванович Качула, а це він очолює «Агрофірму «Україна», не бере участі в нарадах, що їх проводить сільгоспуправління чи райдержадміністрація. Що для нього тоді наші зауваження...

Лариса Дякевич тим часом продовжує шукати правду в різних інстанціях. «Знали б ви, як важко це робити!..» — зізнається жінка. — І це за умови, що в мене вища освіта, що працюю завучем у місцевій восьмирічній школі. А якби на моєму місці був хтось інший, у кого ні знань, ні сили оббивати пороги...» Жінка справедливо зауважує, що такої беззахисності й таких принижень вона ще не знала у своєму житті. Що найбільш прикро, добиватися вона змушена того, що їй надано на законних підставах. «Ось мій державний акт на право власності на землю. Чому ж така несправедливість?..»

Нинішньої весни жінка разом із своїм батьком, родичами засіяла поле кукурудзою. Перед тим, за її словами, землевпорядники чітко окреслили межі: про це свідчили забиті в землю кілки. Не помітити їх, каже Лариса Василівна, не можна було. Але як ми здивувалися, коли з’явилися сходи. Сіяли, повторюю, кукурудзу, а вродили... буряки. Як з’ясувалося, це механізатори агрофірми зробили свою справу. Цукристі, як відомо, кладуть у грунт раніше, ніж кукурудзу.

— І сміх і гріх! — продовжує розмову Дякевич. — Але якщо врахувати втрати, яких ми зазнали на придбання насіння, то смішного в цьому мало.

Виписка з акта Ямпільського районного відділу земельних ресурсів:

«У результаті перевірки, проведеної 26 липня 2004 року, встановлено, що ТОВ «Агрофірма «Україна» самовільно використовує земельну ділянку Дякевич Л. В. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва».

Із заяви Лариси Дякевич: 

«Директору ТОВ «АФ «Україна» Качулі О. І. Протягом 2001—2003 років моя земельна ділянка використовувалася господарством «Україна». Без сплати орендної плати. А посіви кукурудзи знищені у червні 2004 року працівниками господарства. Тим самим мені завдано матеріальну шкоду на суму 4100 гривень. Пропоную вирішити справу про компенсацію завданих збитків без звернення до суду».

Обидва названі документи залишилися без реагувань з боку керівника господарства «Україна».

Думка начальника Ямпільського управління земельних ресурсів Олександра Слободянюка:

— Олександра Івановича Качулу було зобов’язано в місячний термін звільнити самовільно зайняту ділянку. Коли я поцікавився, чи виконано це рішення, власниця ділянки повідомила, що цього не лише не зроблено, а ще й встановлено на полі вагончик, насипано кагати буряків.

Олександр Качула так прокоментував зауваження на його адресу:

— По-перше, — зазначив Олександр Іванович, — ні управління земельних ресурсів, ні сільська рада, ні сама власниця земельної ділянки не попередили нас, що цей масив передано у власність конкретній людині. Раніше це було поле господарства і ми продовжували його обробляти.

— Але ж там було встановлено межові знаки?

— Їх уже пізніше встановили. Про них мені бригадир сказав, мовляв, хтось на буряковому полі забив кілки. Це від нього я про них довідався. А так і не знав би.

По-друге, точно знаю, що поле засівав батько Лариси Василівни — Василь Купріянович. Він раніше працював у нашому господарстві, добре знаємо один одного, міг би сказати, що це поле дочки, а так... Ми не можемо допустити, щоб земля пустувала. А як посіяли, то вже змушені були і зібрати. Тепер уже знатимемо, що це не наше поле.

Не знайшовши спільної мови з керівником агрофірми «Україна», Л. Дякевич звернулася до суду. Був би свій юрист у селі, не довелося б стільки разів їздити в район. Лише в райцентрі є фахівці, які можуть надати юридичну допомогу.

Як розглядалася справа в місцевому суді — це окрема розмова. Принаймні так стверджує жінка. Більше чотирьох місяців вона чекала, поки судді скажуть своє слово. Чотири чи п’ять разів, уточнює жінка, судові засідання переносили, бо на них не з’являвся представник відповідача. Потім їй пояснили, що захворів суддя, тому, мовляв, треба знову набиратися терпіння. Насправді, переконана Дякевич, її просто, як мовиться, водили за ніс.

Врешті-решт позов частково задовольнили, заподіяну матеріальну й моральну шкоду зобов’язали відшкодувати зовсім не у тих обсягах, що їх вимагала позивач.

Сільський голова Дзигівки Олександр Юрченко: 

— Про необхідність введення посади юриста при сільських радах селяни ведуть мову відтоді, відколи почався процес реформування агропромислового комплексу. На селі для правників нині роботи непочатий край. Сільські голови не раз порушували це питання. Однак єдиного механізму його вирішення поки що не сформовано. Мають же своїх юристів промислові підприємства, деякі інші організації...

Павло Марценковський, начальник облуправління реформування АПК:

— Земельні суперечки залишаються найскладнішими щодо їх розв’язання. Якщо раніше здебільшого йшлося про межі, деякі з таких справ тягнуться десятками(!) років, то тепер додалися ще й справи про самовільне захоплення земельних ділянок. Річ у тім, що землю селянам наділяють на масивах колишніх земель сільгосппідприємств, тобто далеко від обійстя.

А поле, як кажуть селяни, воно і є поле. Часто його дотепер називають колгоспним. Якраз деякі господарства, точніше нові господарі, спокушаються забратися в чужий город. Одні кажуть, що роблять це, щоб земля не пустувала, мовляв, селянин все одно на ньому не впорається. Інші удають, буцімто не знали, що земельний наділ передано у власність того чи того селянина.

Ось чому з метою більш предметного, сказати б, професійного, додержання вимог земельного законодавства у нашій області рекомендовано при сільських радах ввести посади землевпорядників. Зроблено це на прохання самих селян. Можливо, з часом у селах з’являться посади юристів. Цілком поділяю думку про те, що їхні послуги дуже потрібні на селі.

 

Вінницька область.