75 років тому немирівська земля на Вінниччині породила славного сина. Доброго, чуйного, неспокійного, залюбленого в життя і людей. Селянський син з медаллю закінчив школу, навчався в Шевченківському університеті на журналістському факультеті. Потім очолював у київській «Вечірці» бойовий відділ фейлетонів. Зі сміливих, дошкульних виступів Івана Валька знав увесь Київ. Як знав Остапа Вишню, якого він тоді публікував у газеті.
Засновував разом з іншими республіканську «Робітничу газету», обіймав посаду заступника головного редактора.
Не відриваючись від кипучої журналістської праці, не навчаючись в аспірантурі, успішно захистив кандидатську і докторську дисертації. Став професором, знаним в Україні політологом.
Упродовж багатьох років активно співробітничав з газетами «Голос України», «Урядовий кур’єр», «День», «Сегодня», вінницькими виданнями. Пристрасно й майстерно писав на жагучі, животрепетні теми нашого життя.
З-під талановитого пера Івана Валька вийшли у світ високохудожні книжки «Куди летиш, журавлику?», «Вогонь на себе» — про легендарного юного розвідника Великої Вітчизняної війни Володю Саморуху і народного месника Івана Калашника.
...Рік тому Іван Васильович Валько пішов у вічність, залишивши після себе гарний слід на землі. Світла пам’ять йому! Вклонімося низько цій людині, талановитому журналісту, письменнику, вченому. Великому оптимісту-життєлюбу.
Рідні, близькі, друзі, знайомі.
Київ.
