Чимало фахівців оцінюють словесні баталії через Україну не так піклуванням про розвиток демократії в ній, як чи не найбільшою з часів конфлікту в Косово (1999 р.) суперечкою між Заходом і Росією. Деякі спостерігачі навіть твердять, що таких суперечок не було упродовж усього післявоєнного періоду.
Минулого четверга лідери країн ЄС та Росії зустрілися в Гаазі, де за попередньою програмою мали розв’язувати проблеми двостороннього співробітництва. Але мало не за добу до саміту порядок денний змінили: в центрі уваги зустрічі у верхах була ситуація в Україні.
Відносини Брюсселя і Москви, котрі й досі були непростими, ще більше ускладнилися через суперечності у ставленні до виборів в Україні: президент Росії Володимир Путін негайно поздоровив з перемогою Віктора Януковича, котрий виступає за розвиток відносин з Москвою. Тим часом Євросоюз висловлює занепокоєння, що через можливу фальсифікацію перемога, можливо, була вкрадена у його суперника Віктора Ющенка.
Саміт «ЄС—Росія» мав зміцнити двосторонні зв’язки в рамках чотирьох спільних просторів — економічного, юридичного, гуманітарного, науково-освітнього, а також у галузях внутрішньої і зовнішньої безпеки. Проте фактично сторони майже ні про що не домовилися. Причиною стали суперечки щодо України, котра має чи не найпротяжніший кордон як з Росією, так і з недавно розширеним ЄС. Тож вона стала головним полем баталій в боротьбі між ЄС та Росією за вплив у регіоні.
Схоже, Москві набридло спостерігати, як скорочується сфера її впливу, адже колишні її країни-сателіти намагаються стати членами НАТО та ЄС. Утім, хоч Росія і переймається західним впливом на Україну, однак спостерігачі відзначають, що шанси останньої на вступ до ЄС в найближчому майбутньому невеликі. Та й Євросоюз хоч і намагається заохочувати дотримання прав людини і розвиток демократії в Україні, але його політика в цьому напрямі не є послідовною. Проте ЄС намагається надавати економічну та політичну підтримку своїм східним сусідам, зокрема й Україні. Росія розцінює це як втручання у зону власного впливу.
Західні експерти відзначають, що в Гаазі Путін досить байдуже сприйняв бурчання міжнародного співтовариства, проявивши себе безцеремонним політиком сили. Втім, кажуть вони, боротися йому є за що. Як, до речі, й європейській спільноті. Тут їхні погляди збігаються: обидві сторони зацікавлені в мирному врегулюванні ситуації в Україні та стабільності суспільства. Спостерігачі одностайні у визначенні причини: левова частка експорту російського газу в Західну Європу транспортується українською частиною газогону. Значною мірою і тому його споживачі дружно закликають усі політичні сили України утримуватися від застосування сили та почати політичний діалог, детально перевіривши результати президентських виборів під міжнародним контролем. Якщо будуть виявлені серйозні підтасовки і факти тиску, то не виключено, що далі мова йтиме про проведення повторних виборів.