Без діалогу триватиме протистояння

— Віктор Ющенко поклявся народу, який його обрав. Це просто моральний жест. Взагалі 23 листопада — це не трагічний день, як вважають деякі скептики. Навпаки, це знаковий день для нашої молодої української демократії. Образно кажучи, це був її світанок. Проведення позачергового додаткового засідання Верховної Ради відбувалося в рамках закону, і голова парламенту, лідер нашої партії Володимир Литвин про це чітко сказав. Тобто буква закону була дотримана. З другого боку — це не просто мужній вчинок В. Литвина, а його послідовна і чітка позиція в демократичній розбудові українського парламентаризму. Він виконав волю 156 народних депутатів. Я вважаю, що всі депутати, які були цього дня в сесійній залі, в тому числі і мої колеги по фракції, прийшли на це засідання тому, що нас глибоко схвилювала суспільно-політична ситуація, яка склалася після виборів. Нам не треба перемоги будь-якою ціною. І про це саме говорить народ на мітингах. Він вимагає від влади, від ЦВК, від Верховного Суду конкретно розібратися з кожною цифрою, по кожній виборчій дільниці.

— Все, що відбувається на вулицях і в парламенті, не витримує ніякої критики і не вкладається в здоровий глузд. Ми поважаємо думку наших опонентів і виборців, які обрали Ющенка, однак програли не вони, а їхній кумир. Програв на мільйон голосів. І позицію прихильників Януковича теж треба поважати. Так звані вожді опозиції вивели дітей на майдан, де спрацьовує синдром натовпу. Чому ці лідери не привели своїх дітей, а показують чужий героїзм? Мені, як педагогу за фахом, прикро, що нині використовують дітей і презентують на площі буцімто нового Президента. Але ж ця «інавгурація» — справжня клоунада. Бо рішення про результати виборів приймає лише Центральна виборча комісія, а приводить до присяги голова Конституційного Суду. Отже, опозиція порушила і процедуру, і закон. Дивно, що засуджують президентів сусідніх країн — Путіна та Лукашенка, які привітали Януковича з перемогою. Водночас сприймають за демократичну процедуру складання присяги до оголошення офіційних результатів виборів. 

— Вважаю, що присяга була чинною — з огляду на виняткові обставини, які склалися у країні, та з огляду на те, що низка міських, районних та обласних рад висловила недовіру ЦВК та визнала Президентом Віктора Ющенка. Ще одна складова — відверте втручання у внутрішні справи України з боку Росії. Законним Президентом людина стає з моменту виголошення присяги. Тобто Віктор Ющенко — законний Президент. А його укази, спрямовані на користь наших громадян, вже виконуються низкою обласних, районних та місцевих рад, які підтримали лідера «Нашої України».

— Позачергової сесії не було. А було зібрання депутатів з окремих фракцій, про яке я дізнався з телебачення, хоч по закону мав отримати офіційне запрошення. Крім того, під час відкриття зібрання не було дотримано норм процедури. Не було затверджено порядку денного. До того ж не було кворуму для проведення засідання. Все це дуже скидалося на шоу. Таке враження, що купол парламенту перетворився на купол цирку. Цього не можна допускати. Та й Віктор Ющенко присягав не на Конституції, а на Біблії, що також суперечить чинному законодавству. 

— Надзвичайне засідання 23 листопада — це крок до руйнації парламентаризму, це трагікомедія, яку вчинила коаліція «Сила народу». Вона під тиском примусила Голову Верховної Ради провести нелегітимну процедуру. Фактично на трибуні парламенту була підписана угода про розкол української нації, про розкол України. Але продовження фарсу не має перспективи. Присяга на трибуні — це лжепроцедура. Я людина віруюча, тому мені особливо прикро, що для цього фарсу використали Біблію. Можу лише жалкувати, що в парламенті — пантеоні української демократії і правової системи, де виборювали незалежність і куди заносили прапор нашої держави, — нехтується Конституція, зруйновано демократичні традиції та принципи переходу влади. Опозиції треба визнати свою поразку, як це свого часу зробив Кравчук. Цим він дав велику перспективу розвиткові держави й демократії. Нелегітимні укази Ющенка — смішні. Єдиний вихід з критичної ситуації — це діалог, бо надто важливе місце посідає Україна в цивілізованому світі, щоб так просто псувати свій імідж і власними руками будувати нову руїну.

— Акт виголошення присяги слід розглядати з двох сторін. З правової точки зору цей акт не зовсім легітимний, оскільки не було оголошено результатів ЦВК. Але з другого боку — за Ющенком стоять мільйони виборців, які проголосували за нього без насильства. Що стосується виборців Януковича, яких також мільйони, то в суспільства є питання щодо щирості цих голосів. Ми й досі не знаємо, скільки громадян насправді віддало свої голоси за провладного кандидата. Без чіткої і, можливо, судової відповіді на це питання півкраїни не визнає результатів виборів. Тому як символічний і моральний акт складання присяги на трибуні парламенту може бути зрозумілим. Визнання чи невизнання присяги — проблема не лише Ющенка, це проблема влади, всього суспільства. Щодо указів Ющенка, то я, на жаль, не знаю їх змісту. Але є факт численних рішень районних та обласних рад, які визнали своїм Президентом В. Ющенка. І в цій ситуації певна взаємодія між ним і цими радами, безперечно, відбувається.