Микола НЕЧИПОРЕНКО
Дніпропетровська область. За підрахунками Галини Ставицької, голови Миколаївської сільради, що за лічені кілометри від Дніпропетровська, мешканці її території враз розбагатіли аж на 21 мільйон 122 тисячі 648 гривень і 32 копійки. Єдине, що дуже довго чекали селяни на таку «манну з небес». Чотири, як не більше, років. Я сам був свідком, коли миколаївці раз, а потім і вдруге блокували автомагістраль саме на обласний центр. Аби домогтися того, що, не сумнівалися, мало належати їм. Бачив, як приїздив сюди і тоді ще просто аграрний міністр Іван Кириленко. Й обіцяв, наче не мине й півроку, як усі отримають те, що справді мають отримати. Отож справедливість переможе, треба тільки трішки-трішки зачекати...
Але вийшло інакше. Донедавна директор тутешнього господарства Іван Чорний упирався, як міг. І йому це, на диво, вдавалося.
Лише тепер тутешній люд діждався нарешті розпаювання земель та видачі на руки державних актів на право приватної власності на наділи. Чому ж так довго чекали? Навіть більше від «гарантованих» прислів’ям трьох років. Миколаївка зі своїми околицями — це колишній відділок колишньої знаменитої агрофірми «Наукова». Хто ще недавно не чув у нас і про неї, і про її майже легендарного директора Миколу Агафонова?
Покійного Агафонова в його колишній агрофірмі згадують часто. І переважно добрими словами. Така правда. Бо й бажання людей неодмінно розпаювати землі фірми, котра була підпорядкована Українській академії аграрних наук, виникло тільки тоді, коли Миколу Івановича майже силоміць «відлучили» від «Наукової». І коли розпочався фактично неприхований розгром усього того, що створив талановитий Агафонов.
Багато хто з різних куточків України свого часу побував в агрофірмі. Отож на власні очі бачив поголів’я високопродуктивних голштинських корів, бездоганно механізовані тваринницькі приміщення чи парк вишуканої техніки. Від усього того й сліду не лишилося. Безслідно зникли і корови, і трактори та комбайни. А останні два-три роки колись родючі й доглянуті землі заростали бур’янами так, ніби тут заходилися поновлювати первісну і дику цілину. Агрофірма ж благополучно збанкрутіла і наказала довго жити...
Можна зрозуміти та привітати мешканців Миколаївки, які радіють нині, мов діти, що хоч паї спромоглися «вирвати». Голі й босі, зате з земелькою — уже й цього досить для втіхи. Тим паче що з’явився інвестор та на руїнах околиці «Наукової» утворив ТОВ «Приват-Агро». Тепер йому моляться й кланяються тутешні селяни. Одначе особисто я завітав спочатку на центральну садибу «Наукової» (чи того, що від неї залишилося), а потім і до Миколаївки, щоб з’ясувати, куди щезло ще недавно потужне господарство? Можна по-різному навздогін оцінювати діяння того ж таки Миколи Агафонова, але з ним, з його здібностями господаря та хазяїна так ніхто тут і не зрівнявся. Фактом є і те, що при ньому існувала унікальна агрофірма, котра справді тепер нагадує страшенну руїну, де й каменя на камені не зосталося. Як же це так? Чому миколаївцям нині доводиться фактично починати з чистого аркуша, з чистого і голого — чи пак, зарослого бур’янами — поля?
Уявіть собі, нічого з цього я так і не з’ясував. Крайніх не знайшов. Потім і в районі та області, в їх правоохоронних органах казали одне і те саме, наче змовилися чи товкли воду у ступі. Так, «Наукову», не заперечували, розорено й розкрадено дотла. Але як це трапилося, питати треба, мабуть, Івана Чорного. Та і він кудись подівся. Куди — невідомо. Зате за фактами пограбування і знищення «Наукової» уже порушено кілька кримінальних справ. Сподіватимемося, що вони, коли будуть розслідувані, внесуть ясність...
Особисто я дуже сумніваюся, що ясності діждемося. Аналогічне, але порізно і просто в менших масштабах, траплялося всюди по наших селах. Хоч раніше, ніж у «Науковій». А тому постає «делікатне» запитання: чому не врахували «фатальних помилок», щоб уникнути прикрого повтору? Чому, навпаки, майже як «передовим досвідом» скористалися, щоб комусь одному розбагатіти вочевидь більше, ніж на 21 мільйон 122 тисячі 648 гривень і 32 копійки?
Як на мене, це знову той випадок, коли з’ясовувати треба геть інше. Всі чотири чи й п’ять років, протягом яких знищували «Наукову», в регіоні існувала виконавча влада. То повинна чи ні вона нести тепер відповідальність за те, що при ній коїлося і творилося? Мусить чи ні визнавати себе навіч збанкрутілою, нещирою з народом, зрештою й неспроможною та безвідповідальною, якщо навіть і не винною кримінально?
