Такі міні-базарчики на трасах на Рівненщині не рідкість. Щоправда, асортимент продуктів, які пропонують селяни, дещо відрізняється залежно від районів: на півдні продають здебільшого вирощене на власних городах і у садках, молочні продукти, яйця, в північних поліських районах до цього переліку додаються ще й дари лісу. Ось і ці жіночки, що кутаються від пронизливого осіннього вітру неподалік села Стариків Рокитнівського району, пропонують опеньки й журавлину.
— Що жене нас на холод? — перепитує одна з жіночок, яка назвалась Ганною Богданець. — Та, звісно ж, не багатство. Впоралися на городах, клопотів поменшало, тож за відра — і на трасу. Сини повернулись із заробітків з Росії, доньки — із Здолбунівського району, з буряків. Тому у синів є час, щоб піти до лісу по гриби. Журавлини з доньками заготовили ще раніше. Важка це праця гнути спину на болотистій місцевості по щиколотку у воді, беручи ці ягоди. А що поробиш, якщо іншого виходу вижити у нас нема, бо ж не всі у моїй сім’ї мають постійну роботу. Мене жартома у сім’ї називають менеджером, бо я продаю і молоко, і картоплю, і ягоди, і гриби...
— А у мене діти — студенти, — долучається до розмови інша жіночка. — І одягнути потрібно, і за житло заплатити, і в торбу щось покласти. Тому й мерзнемо тут, щоб щось продати.
— Як торгівля? — цікавлюсь.
— Як коли... — не хочуть наврочити продавщиці. — Але це все-таки якась добавка до сімейного бюджету.
Рівненська область.
