Польові баталії за метал

«У 2001 році між нашим підприємством та колишніми членами СТОВ «Свердлово», що є правонаступником КСП «Свердлово», були укладені договори оренди земельних паїв, згідно з якими наше підприємство є орендатором, — йдеться в листі, підписаному директором агрофірми «Шахтар» В. Старостишеним. — На землях, які орендуються, проходить зрошувальна система протяжністю 15 кілометрів, яка стоїть на балансі КСП «Свердлово». 11.06.2003 року на біржовому аукціоні, що проводився на Донецькій товарній біржі, ТОВ «Сталкер» була придбана зрошувальна система КСП «Свердлово», реалізована в рахунок погашення податкового боргу цього підприємства. Про проведення торгів ні наше підприємство, ні управління зрошувальних систем не знало.

Згідно із законом внутрішньогосподарські меліоративні системи, що не підлягають паюванню та передаванню на баланс підприємств-правонаступників, підлягають безплатній передачі до комунальної власності. Оцінка зрошувальної системи проводилася податковою інспекцією 27.05.2003 р., а 29.05.2003 р. податкові органи вже провели опис майна. Але вже тоді зрошувальна система не була власністю підприємства і тому не могла бути описана в рахунок погашення боргу КСП «Свердлово».

Така само ситуація на землях колишнього КСП «Україна» і КСП імені Шевченка, де зрошувальна система була викуплена іншим ТОВ. На даний момент цим товариством разом з іншою фірмою розкопано 45 метрів зрошувальної мережі труб діаметром 820 міліметрів і перерізано трубу в п’яти місцях. Таким чином, на зрошувальні системи, які будувалися десятиріччями, якимись ТОВ створений механізм зі здачі зрошувальної системи на металобрухт, протягом декількох місяців їх ніхто не може зупинити. І дивно, що правоохоронні та судові органи вказують на те, що тут не вбачається інтересів держави».

У розмові із кореспондентом «Голосу України» Володимир Старостишен порівняв демонтаж мережі із роззброєнням армії:

— Без нашого відома приїздить потужна техніка на поле, починає викопувати труби, які закладали чотири покоління селян. Виявлено такий факт: у якомусь господарстві зрошувальну систему купують десь за три тисячі гривень. Потім її перепродують іншій структурі за 30—40 тисяч. А тоді пропонують господарю: купуй за півмільйона, а то на металобрухт здамо.

За словами головного гідротехніка агрофірми Василя Желєзнякова, на 524 гектарах зрошувальних земель, які орендує підприємство, було розпочато реконструкцію — завдяки їй площа зрошування мала зрости до 800 гектарів. Торік шахта вклала в цю реконструкцію 2,6 мільйона гривень. Планували інвестувати проект і далі...

Господарський суд визнав законним продаж зрошувальної системи на аукціоні: формально процедуру витримано в рамках закону. Нагадаю, що ініціатором продажу виступила районна податкова інспекція. Чому описати труби і продати за борги для держави доцільніше, ніж дати можливість сільським виробникам і надалі вирощувати врожай та поповнювати казну? І чи згодна з цим районна влада? Відповіді на ці питання я шукала у Слов’янську.

Микола Вінніков, прокурор району:

— Стосовно КСП  «Свердлово». Ми подали позов до господарського суду. Він вирішив на користь ТОВ «Сталкер». Ідемо до апеляційного суду, пропонуємо накласти арешт на майно. Знову відмова: вони, мовляв, власники, а державних інтересів тут немає. Зараз направили касаційне подання до Києва. По КСП імені Шевченка. Ми з’ясували: уповноважена особа, начебто від імені людей, продала зрошувальну систему. Проводиться розслідування кримінальної справи. Питання це складне, не врегульоване. Закон про передавання (меліоративних систем. — Авт.) вийшов лише 2003 року.

Але ж агрофірма знала, що систему продають. Ну як не знала? Адже є газети. Якби ви сказали, що було порушено порядок проведення аукціону, так ні. Оцінку проводила донецька фірма, яка збанкрутувала і фактично не існує. Вона мала ліцензію, інше питання, правильно чи неправильно оцінила. Є питання, одне слово. Але не можна сказати, що за день усе буде зроблено. Це лише у фільмах: спіймали — розстріляли.

Григорій Горобець, голова райдержадміністрації:

— Процедури початку робіт справді не дотримано. Якщо «Сталкер» купив труби — він повинен був узяти дозвіл на земельні роботи. А вони самостійно почали копати. У відділі земельних ресурсів є листування. Скільки разів виїжджав інспектор, начальник. Писали приписи, щоб припинили роботу до прийняття відповідного рішення. Потім ми звернулися до прокуратури, було порушено кримінальну справу. На сьогодні труби демонтовано, система практично паралізована. Повноваження адміністрації ми реалізували: штрафи виписували, до суду подавали.

Трохи математики — на підставі довідки головного гідротехніка агрофірми «Шахтар» В. Желєзнякова, наданої газеті «Голос України». Зрошувальна система колишнього КСП «Свердлово» довжиною 15 кілометрів і вагою 942,5 тонни металу продана податківцями за 40 тисяч гривень — по 42 гривні за тонну, або дві гривні 66 копійок за метр труби. Зрошувальна мережа колишніх КСП «Україна» та КСП імені Шевченка довжиною 17 кілометрів і загальною вагою 748,7 тонни металу продана за 2000 гривень — по дві гривні 67 копійок за тонну.

Цитую довідку далі: «У філіалі «Нива» ТОВ СМУ... вирито і вивезено 4,5 кілометра зрошувальної мережі. Жодних документів на право власності та демонтажу труб немає. У філіалі «Батьківщина» (Краснолиманський район) реконструйовано зрошувальної мережі на площі 201 гектар, але міжгосподарський трубопровід довжиною 6,17 кілометра, який подає воду до басейну на поля філіалу, самовільно викопали і вивезли ТОВ СМУ... У радгоспі «Сіверський Донець» — зрошувальну мережу довжиною 38 кілометрів самовільно демонтувало те ж товариство. У ТОВ «Дружба» цього ж району вирито весь трубопровід довжиною 14,8 кілометра. Радгосп «Ясногорівський», м. Краматорськ: зрошувальна мережа довжиною 29,7 кілометра в серпні 2004 року продана податковою інспекцією трьом фірмам за 320 тисяч гривень».

— У державі створено механізм, як заволодіти майже задарма майном, вартість котрого — мільйони, — зазначає Володимир Старостишен. — Якщо ми не будемо поливати землі у донецьких степах, ми знищимо майбутнє. Поливна система повинна служити ще 50 років. І годувати народ України.

Ситуація надала два наочних уроки. Урок перший — для селян і дрібних фермерів. Частина із них, можливо, ще не втратила віри в те, що зміни в сільському господарстві відбуваються на краще. Безправний господар клаптика землі не може бути впевнений, що завтра на його поле не заїдуть дужі хлопці з екскаваторами і не копатимуть, не спитавши дозволу.

Урок другий — для бажаючих вкласти гроші в сільське господарство. У регіоні завжди дуже нервово ставилися до будь-яких критичних висловлювань щодо закону про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області. Мовляв, погрози заборонити всі СЕЗи відлякують іноземних інвесторів. До речі, Слов’янський район входить до території пріоритетного розвитку. Але приклад шахти імені Засядька свідчить: капіталовкладення у сільське господарство незахищені. Схоже, приклад із продажем на аукціоні та подальшим знищенням зрошувальної системи відіб’є охоту в потенційних інвесторів більше, ніж розмови про недоцільність СЕЗів.