Переїхала Діброва в Дубище

Селище Дубище збудоване в 1991-1996 роках на місці невеликого — в 70 дворів — однойменного села (на знімку праворуч). І хоч часи тоді були нелегкі, інфляція знецінювала всі бюджетні кошти, волиняни намагалися зробити все, щоб переселенцям на новому місці жилося затишно. Крім 366 котеджів звели й школу на 460 учнів, просторий дитячий садок, амбулаторію, торговий центр, заасфальтували всі вулиці. За кілька років сюди переїхало на постійне проживання 306 сімей із села Діброва Олевського району, що на Житомирщині, яке потерпіло від аварії на Чорнобильській АЕС.

Нелегко було житомирянам звикати до Волині. Найбільше допікало безробіття. Дома майже всі вони мали роботу й добрі заробітки на гранітному кар’єрі, залізниці, в лісництві, а тут відразу виникли проблеми з працевлаштуванням. Коли двадцять років тому проектувалося селище, в Рожищенському районі працювало багато підприємств, будувався потужний льонозавод, бройлерний цех, і здавалося, що проблем з роботою не буде. Та підприємства одне за одним занепадали, за копійки продали і згодом розібрали льонозавод, закинули будівництво бройлерного цеху.

Ще до минулого року в районному центрі зайнятості на обліку стояло 140 дубищан. Цього року їх кількість скоротилася до 60. Понад п’ятдесят мешканців селища працюють на розташованому за два кілометри від селища Рожищенському птахокомбінаті, який, починаючи з 2001 року, постійно нарощує виробничі потужності. Чимало переселенців знайшли роботу в торговому центрі «Колібріс» у місті Рожище, кілька десятків чоловік їздить на роботу до Луцька, куди кожні півгодини прямують з Дубища маршрутні таксі.

— Треба відзначити, що корінні жителі Дубища дуже добре прийняли новоселів, — розповідає голова селищної ради Анатолій Дорошенко (на знімку), який теж прибув сюди з Житомирщини. — Нам завжди йшли назустріч.

Таке ж ставлення і тепер. На території селища, на жаль, немає підприємств. Тому його бюджет лише на 8,5 відсотка формується із власних коштів. Решта — дотація. Депутати районної ради з розумінням ставляться до цих проблем. Вчасно виплачують заробітну плату бюджетникам, забезпечують нормальну діяльність установ.

Уміло господарює і селищна рада. За дев’ять місяців надходження до місцевого бюджету перевиконано. Перевели на автономне опалення амбулаторію. Затратили на реконструкцію 23 тисячі, але вже в перший сезон зуміли скоротити витрати на опалення з 15 до 7 тисяч гривень.

— Водночас маємо проблеми з оздоровленням дітей, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, — зауважує Анатолій Миколайович. — Цього року путівки для них централізовано закуповувало Міністерство з надзвичайних ситуацій. Причому в санаторіях і пансіонатах, розташованих далеко від Дубища. Тим часом поруч прекрасні волинські оздоровниці «Пролісок», «Турія», «Лісова пісня». Невідомо, кому вигідно так робити? Адже дітям подобається відпочивати в місцевих санаторіях, пансіонатах. Та й транспортні витрати були б у кілька разів менші.

Побувавши в Дубищі, бачиш добре впорядковані садиби, зустрічаєш привітних мешканців і переконуєшся: чорнобильські рани поступово зарубцьовуються.