Ще зовсім недавно роменський «Поліграфмаш» був незаперечним фаворитом у своїй царині на території СРСР. Якихось півтора десятка літ тому, за тамтешніми паперорізальними машинами усі друкарні Союзу вистоювали в черзі по кілька років. До того ж записували до неї тільки з «благословення» і за рознарядкою союзного Держпостачу
Хоч як це парадоксально, але дефіцит спровокували зарубіжні конкуренти, які скуповували продукцію роменчан «на корню», причому за тверду валюту. І не на металобрухт, як практикувалося у більшості випадків. Заради об’єктивності слід зазначити, що порівняно із західними аналогами роменська «електроніка» не дотягувала до світового рівня, зате «механіка» у машинах була на порядок вища. Власне це й породжувало ажіотаж. Наше електронне начиння канадійці замінювали на своє, після чого роменські машини йшли на «ура» і у Країні кленового листка, і в англійців, німців, французів, австрійців...
Благословенні то були часи для поліграфмашівців. Середня зарплата у них зашкалювала за 250 тодішніх рублів. А ще підприємство щороку зводило житло, щоосені делегувало на навчання у вузи за кошти заводу близько двадцяти робітників, мало власні дитсадки, будинки відпочинку в Криму й на Азовському морі. Зрештою, про той земний рай лишилися невиразні спогади. Практично з початку 90-х кинутий державою напризволяще завод самостійно борсався у баговинні економічних псевдореформ. Про збереження, а тим паче примноження колишнього престижу, навіть не йшлося. Завдання було набагато прагматичніше — вижити будь-якою ціною. Але як? Розробляти поліграфічне устаткування нового покоління самотужки, без давніх партнерів, розкиданих від Сибіру до Прибалтики — ідея фікс. Тож поліграфмашівці вирішили повністю перепрофілювати виробництво. На жаль, без визначення стратегічного напряму. А тому шукали його навпомацки, упадаючи з одних крайнощів в інші. Нарешті через кілька років безнадійного блукання у пітьмі, здавалося, знайшли свою економічну нішу: взялися за освоєння випуску універсальної грунтообробної техніки — комбінованих культиваторів. Після цього справи на заводі дещо поліпшилися. Оптимізму додавало успішне випробування на полях області дослідних зразків двох навісних комбінованих культиваторів та агрегату передпосівного обробітку грунту. Після демонстрації цієї техніки на сільгоспвиставках у роменчан з’явилися замовники. Не залишилася осторонь реанімаційних процесів на «Поліграфмаші» й Сумська облдержадміністрація. Однак і це не убезпечило роменчан від агонії. Два роки тому завод гепнувся в калюжу. Падіння було таке гучне, що навіть «прихватизатори» поставили на ньому жирний хрест. Ще б пак. Загальна заборгованість з урахуванням зарплати становила більш як 1 мільйон 990 тисяч гривень. З наявних 250 працівників на роботу ходила лише охорона. Кредитори, потираючи масні руки, готувалися до тризни і вже підраховували мільйонні бариші від реалізації кількох сотень металообробних верстатів...
Однак їхні надії на «поминки» виявилися дещо передчасними. Врятувала «Поліграфмаш» корпорація «Північно-Східна промислова група», яка делегувала туди директором керівника власного департаменту промисловості Олександра Могилевського.
Утім, спочатку новий директор не викликав особливого захоплення ні на заводі, ні тим паче у владних роменських кабінетах. Вироки обох «судових» інстанцій були вбивчими: каліф на годину. За якийсь місяць-два накиває звідси п’ятами — тільки його бачили. Від нього за версту, мовляв, віддає інтелігентом...
Проте Олександр Дмитрович був цілком протилежної думки про власні здібності й можливості. Ні, він не спростовував тверджень про свою інтелігентність. Так — інтелігент, до того ж у сьомому коліні. Але не хлипкий, а з крицевим характером. Колишній боксер, якого ринг, а останнім часом і життя, навчили стійко тримати удари долі. А каліфи на годину, як відомо, завжди ховаються за чужими спинами, і в критичних ситуаціях ніколи не викликають вогонь на себе. Саме тому керівники корпорації і кинули на прорив Могилевського. І, як засвідчили подальші події, не помилилися.
Чим він взяв кредиторів, які готові були рознести завод по шматочках, які аргументи й докази знайшов для податківців, щоб зупинили розпочату було процедуру банкрутства, Олександр Дмитрович з притаманною йому скромністю замовчує. Суть, зрештою, в іншому. Хоча в це й важко повірити, але всупереч прогнозам скептиків інтелігенту Могилевському впродовж року вдалося відродити «Поліграфмаш» з попелу. І не просто відродити, а й заново відростити крила, які наливаються силою просто на очах. Ось лише кілька фактів, які підтверджують сказане.
Торік обсяг виробництва на «Поліграфмаші» зріс загалом у 14(!) разів — з 50 до 790 тисяч гривень. За десять місяців нинішнього минулорічний показник уже перевершено на 30 відсотків. Сьогодні в цехах підприємства, навіть важко повірити, трудиться 311 робітників та інженерно-технічних працівників, а середньомісячна зарплата становить 399 гривень. І насамкінець. Ініційовані директором заходи, зокрема мирова угода з кредиторами щодо розстрочки і часткового списання деяких боргів, повністю вивели виробництво з банкрутства.
— Яким пряником заманював назад спеціалістів? — перепитує Могилевський. — За моїх попередників поліграфмашівці об’їлися ними так, що вони їм і досі в горлі стоять. Втім, до батога і пряника вдаються ті, в кого немає інших, переконливіших аргументів. Та й чи можна сьогодні купити пряником конструкторів, технологів, віртуозів верстатників, слюсарів, лекальників — тих, хто вчора і позавчора, ситий десятирічними обіцянками, не з власної волі змінив заводську прохідну на базари та поневіряння у пошуках шматка хліба у близькому та далекому зарубіжжі. Повернулися назад насамперед ті, хто навіть у найскрутніші хвилини вірив у відродження «Поліграфмаша». Поки що їх лише триста, але, вірю, прийде час і за ними повернуться наступні триста, потім ще стільки, а за ними ще стільки само.
Упевненість Олександра Могилевського аж ніяк не фанфаронство людини, що втратила відчуття реальності. У його віри є досить вагоме і серйозне підгрунтя...
Ретельно ознайомившись з довіреним йому виробництвом, новий начальник вніс пропозицію залишити «Поліграфмаш» двопрофільним підприємством.
— Ще наші прадіди наставляли нас, щоб ми ніколи добра від добра не шукали, — переконував керівників міста Могилевський. — Йти до поставленої мети вузькою стежиною з нелегкою ношею за плечима — завжди важче й довше, аніж широким торованим шляхом. Так, сьогодні наша поліграфічна галузь дуже потерпає через відсутність доброякісного вітчизняного устаткування. Але й в аграрному секторі, передусім з грунтообробною технікою, ситуація не ліпша. Через брак коштів ні тим, ні іншим на імпортні машини не стати. Тому переважна більшість з них й досі працюють на техніці й устаткуванні, виготовлених ще за царя Панька. І довго ще працюватимуть, якщо український виробник копилитиме губи й стоятиме до потенціальних замовників спиною. Тож давайте зламаємо цей стереотип і якнайшвидше повернемося до них обличчям...
Концепція багатовекторного розвитку заводу, розроблена інтелігентом і водночас прагматиком Могилевським, була одностайно схвалена і акціонерами, і колективом підприємства.
...Нинішній «Поліграфмаш» — справжній симбіоз науки й виробництва. Навіть досвідченим фахівцям нелегко дійти висновку, хто у цьому науково-виробничому тандемі ведучий, а хто ведений. Зрештою, на самому заводі такої розмежувальної градації немає — усі працюють на єдиний результат, на загальний успіх.
Шлях, пройдений колективом за останні півтора року фактично з небуття, гідний подиву і поваги. Хоч куди завітав би — у конструкторські чи технологічні бюро, механічні цехи і складальні дільниці — всюди життя б’є ключем через край: у бюро розроблюють креслення нових машин й устаткування, у цехах їх втілюють у метал.
— За цей час паралельно з відновленням виробництва нам вдалося значно розширити модельний ряд поліграфічного обладнання, оснастити його цифровими індикаційними пристроями та програмним управлінням на комп’ютерній основі, — ділиться здобутками Олександр Дмитрович. — У найдосконаліших моделях закладено 99(!) програм. Розроблені вони у співдружності з науковцями машинобудівного факультету Сумського державного університету на чолі з професором Вільямом Залогою та колективом запорізького підприємства «Автоматизація технологічних процесів».
Однак, як зауважив співрозмовник, це лише перший крок на шляху в завтрашній день. Нині роменські поліграфісти у співдружності з Львівським НДІ проблем поліграфії та відомою польською фірмою «Графопат» працюють над розробкою поліграфічного устаткування нового покоління відповідно до стандартів ЄС. Перші дослідні зразки нових машин вирушать на випробувальні полігони — вітчизняні друкарні — ще до кінця нинішнього року.
На всіх парах паралельним курсом йде до євростандартів і виробництво агрегатів для передпосівного обробітку грунту. Після цьогорічної червневої виставки «Агро-2004» слава про роменських умільців долетіла й до однієї зі знаних у світі австрійської фірми, що спеціалізується на випуску грунтообробної та кормозбиральної техніки. Вже за півмісяця після виставки на «Поліграфмаш» завітала представницька делегація на чолі з генеральними директорами двох австрійських фірм. І хоча за попередньою домовленістю сторін візит мав ознайомлювальний характер, гостей так вразило побачене, що за дві наступні години ініціювали(!) підписання протоколу намірів про співробітництво.
Схоже, в австрійців легка рука. На початку листопада ВАТ «Поліграфмаш» та фірма «Pottіnger — Rіomak — ІMS» (Австрія) стали повноправними партнерами. Прикметно й те, що до реалізації цього проекту залучено ще три українські провідні фірми: корпорацію «Північно-Східна промислова група», харківське ВАТ «ХТЗ» та СП «Санворд-Україна».
Сумська область.
