Минулого тижня головною темою, що збурювала мізки і пересічних громадян, і політиків, був майбутній другий тур президентських виборів. Проте економічне життя країни не припинялася ні на хвилину, і в цій сфері відбулися як значущі для кожного з нас події, так і зроблено досить знакові заяви керівниками найвищого рангу.
Знайдено споживача
НАЕК «Енергоатом» повідомила про підписання великого, як за українськими масштабами, контракту на постачання електроенергії за кордон. Планується щомісяця експортувати до 0,5 мільярда кВт-годин за ціною 1,5 цента за кіловат-годину. Енергоринок, якщо все піде згідно із запланованим сценарієм, кожного місяця отримуватиме додатково по 75 мільйонів доларів США. Сума, звісно, не така вже, але й не мала. І все-таки деякі обставини угоди наводять на міркування. Оптимістичні й не дуже.
По-перше. Покупцем виступила російська сторона. А це свідчить тільки про те, що якість нашої електроенергії залишає бажати кращого. На Заході її не беруть, хоча гостро потребують додаткових кіловат. У свою чергу, якість вироблюваної електрики залежить від збалансованості всієї нашої енергосистеми, що, як і раніше, є блакитною мрією інженерів-енергетиків.
По-друге. Минулого понеділка Держкомстат укотре приголомшив цифрами небаченого зростання ВВП і промислового виробництва порівняно з 2003 роком. Більш ніж на 12 відсотків. При цьому випуск електроенергії протягом всього 2004 року практично залишався на попередньому рівні. А як відомо, нічого з нічого не виникає. Звідки промислове зростання без додаткової енергії?
Стрімке зростання ВВП без збільшення енерговитрат оптимісти пояснюють інтенсивним виходом економіки з тіні. Песимісти — елементарним жонглюванням цифрами: більш як 20-відсотковим зростанням оптових цін у промисловості. Й особисто я схиляюся до песимізму. Адже питомі витрати на одиницю продукції в нас не зменшуються. До того ж, «Енергоатом» планує продавати за кордон електроенергію, отриману на двох нових ядерних енергоблоках. Виходить, на внутрішньому ринку вона не затребувана?
Ох, уже ці кредитні ставки. Задовбали
Не додає оптимізму і розрив, що триває, між дев’ятивідсотковою дисконтною ставкою НБУ та вартістю кредитів у комерційних банках. Вони, як і рік, і два роки тому, залишаються високими. Від 20 відсотків річних. На це наприкінці тижня звернув увагу поки ще діючий Президент Леонід Кучма у своєму зверненні до народу. Звернув, та й годі. Щоправда, закликав вирішити проблему допуском іноземних могутніх банків на український фінансовий ринок. Чи змінить це ситуацію? У чому тут тонкість?
Ціна кредитів практично завжди обернено пропорційна кількості продукції, що випускається, у натуральному вираженні. Що більше товарів хороших і різних — то нижче ціна грошей у банках. І навпаки: за відсутності реального товарного покриття запущеної в обіг грошової маси вартість грошей зростає непомірно. Часом зайві банкноти з’їдають навіть реальний приріст товарної продукції, а комерційні кредити залишаються непосильними для виробника. Як це відбулося в нас цьогоріч у сільському господарстві.
Горезвісні 3,5 мільярда гривень прибутку, отримані хліборобами за рахунок високого врожаю зернових, одразу були віддані в рахунок погашення попередніх кредитів. А коштів, що залишилися, багатьом не вистачило навіть на жнива, не кажучи вже про осінню посівну. Нескошені в багатьох господарствах поля кукурудзи і соняшника, в деяких областях пари заросли бур’яном... Одне слово, багаторічний розрив між дисконтною ставкою і ціною кредитів, що триває, особисто мені оптимізму не додає. Бо висновок простий: грошей на ринку більше, ніж товарів.
Сумнівний рецепт
Отже, дешевими кредити будуть лише тоді, коли товарна маса цілком покриватиме грошову. Але тільки в тому разі, якщо її випускатиме вітчизняний товаровиробник. Оскільки при цьому зростає реальна зарплата, підвищується купівельна спроможність населення, що, у свою чергу, стимулює промислове зростання, і, зрештою, підвищує рівень життя пересічних громадян. Це абетка економічної стратегії.
Ось чому сумнівною видається точка зору, озвучена минулого тижня Першим віце-прем’єр-міністром Миколою Азаровим. Він заявив про стимулювання роздрібного товарообігу шляхом митних преференцій для автомобілів і побутової техніки імпортного виробництва. Мовляв, у людей з’явилося більше грошей, дамо їм можливість їх витрачати.
Зрозуміло, якщо це відбудеться, потік імпорту в Україну збільшиться в багато разів. Так само, як і попит на вільно конвертовану валюту. Але ж ми вже це проходили на початку 90-х років, прагнучи одним махом наповнити порожні прилавки наших магазинів. Наповнили. До чого це привело? Правильно, до гіперінфляції і практично повної зупинки виробництва. Тим, хто її пережив, страшно навіть про неї подумати, добродії. І взагалі, то де він, вітчизняний виробник? Де внутрішній ринок? Де українські товари за доступними цінами?
