Заплутана арифметика боргів

Після низки представницьких нарад, що їх влітку провела Житомирська облдержадміністрація, було складено графік погашення заборгованості з оплати праці. Згідно з ним сума невиплаченої зарплати в цілому по області до 1 жовтня мала скоротитися до 12 мільйонів гривень. А коли настав час звітувати, виявилося, що борги утричі більші. Сільгосппідприємства, зокрема, винні своїм працівникам понад 16 мільйонів, тобто значно більше, ніж сподівалися мати загалом з усіх галузей. Але й це ще не все, бо на міжвідомчій нараді керівників контролюючих органів та органів державної виконавчої влади, на якій проаналізовано стан додержання Закону України «Про оплату праці», прокурор області Микола Черненко висловив сумнів, що цифри достовірні. І для цього є всі підстави. Приміром, сільгосппідприємство, що в Будичанах Чуднівського району, відзвітувало перед органами статистики, нібито нічого не винне селянам. А перевірили — знайшли майже 300 тисяч боргу...

Загалом цифри строкаті. Якщо в Ружинському районі заборгованість скоротили на 91 відсоток, то в Житомирському — на 8 відсотків. Багато залежить і від економічного стану господарств, і від того, хто їх очолює. Бо серед керівників виявилося немало й таких, хто не має ні фахової підготовки, ні високих моральних якостей. Результат — низка кримінальних справ проти тих, хто вважає, ніби зарплату платити необов’язково.

Які ж подальші перспективи того «графіка погашення» для селян? Адже «цех під відкритим небом» має свою специфіку, а надто ж у нинішніх умовах, коли основні грошові надходження забезпечують зернові. Вже кілька років лунали обіцянки: зберемо врожай — розрахуємося з людьми. Таку настанову одержали керівники сільгосппідприємств і цього року. Ще й конкретною цифрою підкріплені: 70 тисяч тонн зерна спрямувати на виплату боргів із зарплати та за оренду паїв. Насправді на це пішло лише 30 тисяч тонн. Чому? Заступник начальника управління фінансової і кредитної політики облсільгоспуправління Анатолій Голубенко стверджує:

— Сьогодні стан у галузі такий, що вичерпано більшість ресурсів, якими можна було гасити заборгованість. Ринок зерна не забезпечує тої ціни, на яку розраховували. Продовольчого нема, а фуражне йде по 300—350 гривень за тонну. Ще складніше в поліських районах, де вирощують багато жита. Cільгосппідприємства не можуть його реалізувати, а в особистих селянських господарствах воно не має попиту.

Як виглядає погашення заборгованості зерном і чому воно пішло мляво, знаю з журналістського спілкування з людьми.

— Запропонували нам брати ячмінь. Але за нього вираховують стільки, що, якби дали грішми, за них ми його могли б купити на базарі удвічі більше.

Це один із записів, зроблених у господарствах. Песимісти, вважаючи, що можуть і цього не одержати, погоджуються брати зерно за собівартістю. Оптимісти, які вірять, що можуть дочекатися грошової оплати, відважуються чекати й далі.

Абсолютний чемпіон з боргу серед сільгосппідприємств області — господарство в Карпівцях Чуднівського району: 733 тисячі гривень. Там триває затяжна історія з розглядом справи про банкрутство. Залишається тільки із сумом згадати, що тамтешній хмелерадгосп колись значився одним з флагманів аграрного сектору області. 250 тисяч гривень — борг перед працівниками СТОВ «Райгородок» Бердичівського району (теж колишній хмелерадгосп). Це господарство згадали на нараді у зв’язку з такою обставиною: якби свого часу йому не були «створені умови для роботи», тепер його працівники мали б шанс на одержання давно зароблених грошей, а так борг, мабуть, «залишиться ще на десять років». Цей парадокс без додаткового пояснення не зрозуміти. Річ у тім, що в процесі банкрутства в окремих господарствах укладено мирові угоди, які по три-чотири роки не виконуються, тож і погашення боргів зависло. Зате дочекалися заробленого працівники тих сільгосппідприємств, які визнані банкрутами до 1 січня цього року: для виплати колись зароблених грошей з держбюджету виділено для області 3,7 мільйона гривень (з них, за прогнозами, тисяч 100—150 казначейство поверне до бюджету, бо нікому платити: хто помер, хто вибув). Міністерство агрополітики запросило перелік цьогорічних підприємств-банкрутів, які призупинили діяльність, у тому числі залишкових КСП. Прораховується можливість повернення селянам ще 8 мільйонів боргу.

Реформування аграрного сектору підносить свої сюрпризи, бо за два роки, крім залишкових КСП, з’явилися залишкові... реформовані господарства. Тобто на базі занепадаючого сільгосппідприємства створюється інше, яке забирає землю, техніку, а попередньому залишає печатку й усі борги. Місцеві адміністрації реєструють нове формування. Покинутих господарств більш як 60, за ними числиться 4,5 мільйона гривень боргу із зарплати.

Є і відомості на нарахування зарплати, які від часу пожовтіли. Свого часу, зрадівши, що держава повертає витрати на соціальний розвиток села, у Студениці Коростишівського району чимало коштів спрямували на будівництво дороги і газопроводу. За 1993—1994 роки компенсацію одержали. А тих грошей, які мали надійти за 1995 рік, чекають досі. Відтоді і борг із зарплати — вже і десятилітній ювілей на носі. В господарстві стверджують, що своїми силами, за нинішніх цін на пальне й інші ресурси, повернути недоплачене не можуть — хоч би з поточною зарплатою розрахуватися.

Коли ж селяни отримуватимуть зароблене вчасно? Щоб зрозуміти, як це непросто, треба ще згадати багатомільйонні борги перед податковою службою, Пенсійним фондом, комерційними банками. Але й це не головна проблема. За словами того самого А. Голубенка, середньомісячні заробітки селян зросли цього року на 40 відсотків. І все одно це тільки 206 гривень. А найменша трудова пенсія з вересня — 284 гривні. Де сільгосппідприємствам узяти гроші, щоб ліквідувати цей перегин? До того ж не у відомостях, а щоб зарплата вчасно виплачувалася — і грішми, а не зерном. Важко повірити, що селянам вдасться так різко наростити продуктивність праці. Ось чому багато хто вже здогадується, хоч вголос про це й не каже, що нас чекає ще не одна обіцянка уряду про стабілізацію цін на м’ясо, молоко та інші продукти...

 

Житомирська область.