Гроші остарбайтерів

Київ. У «ГУ» за 21 вересня надруковані матеріали, де повідомлялося про відсотки на відшкодування ФРН остарбайтерам, що набігли в українських банках, і як ними розпорядився фонд «Взаєморозуміння і примирення».

Зокрема, які банківські нарахування він одержав із 400 млн. марок разової гуманітарної допомоги 1993 року, що знаходилися на депозитних та інших рахунках в українських банках? Відсотки були — від 4 до 11. У перші три роки гроші не знімалися через брак документів, які підтверджували б, що заявники примусово працювали на Третій рейх. Ці виплати фонд закінчив переказувати їм лише 2000 року.

Ось дані, котрі оприлюднювалися на судових засіданнях у справі колишнього голови правління Градобанку Віктора Жердицького. Фонд «Взаєморозуміння і примирення» відкрив тут рахунок, на який Дойче банк переказав 264 млн. 350 тис. марок. З них за дорученням фонду 112 млн. 90 тис. переказано в Промінвестбанк, Брокбізнесбанк, Ощадбанк. Де знаходилися ще 136 млн. 650 тис. марок — встановити не вдалося. Оскільки відшкодування виплачували не відразу, то гроші остарбайтерів працювали на фонд, котрий одержував з них відсотки. Скажімо, лише Градобанк упродовж 1995—1996 рр. виплатив йому 7 млн. 281 тис. марок — 11 відсотків від переказаних Дойче банком 152 млн. 260 тис. марок. Очевидно, й інші банки — Брокбізнесбанк, Промінвестбанк, Ощадбанк, мали зробити аналогічно.

«Працювали» й 1,8 млрд. євро, призначені для подальших відшкодувань. Незважаючи на адресність, вони теж певний час знаходилися на рахунках у банках і на них нараховували відсотки.

Як розпорядився ними український фонд? Це запитання редакція не раз адресувала його голові Ігорю Лушникову і щораз одержувала відповідь: «Відсотки із залишків коштів використовуються на покриття адміністративних витрат згідно з угодою українського і німецького фондів». Які саме кошти використовуються на утримання апарату в Києві та філій у регіонах, куди й на що спрямовуються інші «залишки», пан Лушников не повідомляє.

Це можна було б зрозуміти, якби фонд «Взаєморозуміння і примирення» був комерційною структурою. Але в його статуті вказано, що це — «благодійна миротворча організація, котра захищає інтереси громадян — жертв нацистських переслідувань». Оскільки гроші зберігались у банках, то статут обумовлює, що «банківські нарахування і надходження від власної господарської діяльності використовуються для благодійних акцій і програм, соціальної підтримки жертв нацистських переслідувань». А відтак — діяльність фонду має бути прозорою.

Запитання: яку суму відсотків одержано фондом «Взаєморозуміння та примирення» та на які саме благодійні акції і програми для жертв нацизму спрямовано мільйони, що набігли на мільйони? Ще раз підкреслюємо: не суми відшкодувань, а відсотки, що на них набігли.

Тим часом реакція на публікацію у «ГУ» все-таки була — лист до редакції з двох запорізьких громадських організацій жертв нацизму. Автори пишуть, що публікація є «черговим паплюженням фонду «Взаєморозуміння і примирення», а також звертають «увагу керівництва на те, що журналіст Валентина Писанська дискредитує державу в очах світової громадськості, а ще навмисне нагнітає обстановку та дезінформує людей». Вони переконані: «автору за її пасквілі на фонд, а по суті на Україну, непогано платить німецька сторона» тощо.

А вже здавалося, що люди, котрі писали таким стилем і куди треба, залишились у страшному минулому. З поваги до віку не називаємо імена авторів листа. Залишається тільки пожаліти їх, бо вони — жертви часу, системи, обставин, війни, нацизму. І... слухняний інструмент у руках інших...