Пам’ятаю, знайомий генерал крив добірним солдафонським матом полковника. За винесення сміття з казарми. Підлеглий, виструнчившись, мовчав. Згодом мені пояснив: терпів, щоб не розгнівити начальника. Той одним розчерком пера міг відправити полковника в запас. Реформування армії, розумієте, дає змогу прибрати небажаних під пристойним «соусом» скорочення.
Контррозвідка на автозаправці
...Полковнику Валентину Кузьмику в 1999-му скорочення не загрожувало. Але вижити незговірливого начальника інспекції тилу — заступника начальника контрольно-ревізійного управління військ ППО декому хотілося більше, ніж генеральських погонів. Зовсім недавно на посаді, а вже дав по носі інспектору-ревізору майору Гаденку, відчайдушному хабарнику (образ збірний. — Авт.).
Той підключив знайомих. І ось одного разу на одній з приватних АЗС з’явилася... хто б ви думали? Контррозвідка СБУ. Вона і застукала двох військовослужбовців за зливом пального з військового бензовоза в резервуари. Порушили кримінальну справу, а через тиждень затримали Кузьмика. Він, за версією слідства, яке проводила та сама СБУ, вигадав схему приховування пально-мастильних матеріалів в одній з частин з метою подальшої реалізації приватній фірмі.
Його підлеглих (хоча такими, як свідчать матеріали справи, вони не були) і затримали «на гарячому». За переконанням адвокатів і товаришів по службі Валентина Лукича, його могли обмовити «подільники» Бобко і Смирнов, яким значно зменшили термін покарання. Скажімо, на суді, що відбувся, прокурор, котрий брав участь у процесі, у своєму виступі визнав, що дії Кузьмика лише стали приводом для створення незаконних надлишків на складі. Які дії? Державний обвинувач це не уточнив. Зате недвозначно заявив, що вважає за необхідне перекваліфікувати дії Кузьмика зі ст. 86-1 старого КК на п. «Б» ст. 254. І аргументовано пояснив таке «лояльне» ставлення до підсудного.
По-перше, участь полковника, на думку держобвинувача, у змові зі Смирновим і Бобком підтвердження не знайшла.
По-друге, не доведена версія слідства про розкрадання мастила і службову фальсифікацію.
По-третє, не підтвердився факт одержання Кузьмиком грошей за реалізацію ПММ від Бобка...
Державний обвинувач з урахуванням викладеного просив звільнити Кузьмика з-під варти в залі суду...
Військовий суд Центрального регіону, незважаючи на те, що знайшов майже десяток невідповідностей в обвинувальному висновку, засудив офіцера до двох років позбавлення волі з конфіскацією особистого майна. Затриманих на місці злочину Смирнова і Бобка засуджено на півтора року кожного. І це за того, що прокурор просив призначити їм покарання у вигляді п’яти і шести років відповідно. Вони в касаційний суд не зверталися. Кузьмик, вийшовши за ворота СІЗО СБУ, писав скарги не раз. Але безрезультатно. Тепер він апелює в Європейський суд...
Про полковника Кузьмика, котрий відстоює і понині своє добре ім’я, писав два роки тому в статті «Засуджений за відсутність наявності провини» («ГУ» за 16.10.2002).
Хочете знати продовження боротьби за справедливість? Будь ласка.
Суду все рівно — Валентин чи Володимир
Звільнившись за амністією в серпні 2001-го, полковник, повний бажання продовжувати службу, з’явився перед ясні очі заступника головнокомандувача військ ППО. Посприяйте, мовляв, повернутися на посаду. Генерал-лейтенант і натяком не скривдив підлеглого, що мав на той час судимість. Навпаки, подав надію: мовляв, на носі парад з нагоди Дня незалежності, а потім навчання зі стрільбами —зачекай трішки.
Минуло два тижні, але про Кузьмика начебто забули. Він нагадав про себе рапортом про направлення його на лікування: 19 місяців перебування за ґратами позначилися на здоров’ї «чорнобильця». Заступник головнокомандувача не заперечував. Після тривалого лікування полковник, знову-таки з благословення начальства, пройшов військово-медичну комісію, яка визнала його непридатним до служби. Затим було прохання про звільнення за станом здоров’я, яке підтримали декілька командирів. Кузьмик терпляче чекав позитивної відповіді місяць, два, три...
А тим часом ще 13 листопада 2001-го Валентина Лукича наказом керівництва військової частини (в/ч) було виключено зі списків особового складу і знято з усіх видів забезпечення.
Дізнався полковник про це... у лютому 2002 року, а обхідний лист і виписку з наказу одержав у квітні. Розрахункову (трудову) книжку і грошове забезпечення йому вручили і поготів пізніше — 10 листопада 2002-го.
— Цю дату згідно з КЗоП я і вважаю днем фактичного звільнення, — зазначає опальний полковник. — Неправомірні дії посадової особи я оскаржив у Солом’янському місцевому суді столиці, але...
Там замість 10 днів скаргу розглядали протягом року (!), але рішення так і не прийняли. Цивільний суд легко пішов назустріч керівництву в/ч, що клопоталося про передачу цивільної справи... у військовий суд. Причина? Нібито «під час розгляду справи (ким? — Авт.) виникла необхідність дослідження у судовому засіданні секретного документа, а саме наказу міністра оборони СРСР від 01.11.1982 року (? — Авт.) № 0200». І оскільки у суддів Солом’янського місцевого суду допуску до цього секретного документа не було, військові попросили справу передати їм.
Дивно, що посилалися вони на наказ міністра СРСР, а не імператора Наполеона. У того, гадаю, секретних документів було не менше...
Військовий апеляційний суд Центрального регіону, куди передали справу, треба думати, з урахуванням наказу зразка 1982 року, відмовив Кузьмику в задоволенні його вимог «визнати дії посадової особи неправомірними». Це означало, що начальник мав рацію, коли: а) не ознайомив полковника з наказом міністра від 18.09.01 про звільнення з армії; б) не дотримувався порядку розрахунку військовослужбовця; в) не видав документ для взяття на облік у військкомат.
Кузьмик не змирився з принизливим «Я —начальник, ти — дурень» і подав касаційну скаргу. В ній, зокрема, підкреслив, що в наказі міністра про звільнення зазначено не його прізвище (замість Кузьмик —Кузьмік). Військова судова колегія Верховного Суду залишила рішення апеляційного суду Центрального регіону без змін. Але всупереч бажанню Валентина Лукича змінила його ім’я, назвавши... Володимиром. І це була вже друга помилка в написанні прізвища, ім’я, по батькові полковника.
Дивуватися таким «дріб’язкам» наївно. Знаю вердикт суду, в якому замість слів «не задовольнити» стояло «задовольнити». Уявляєте переполох людей у мантії? У Верховному Суді зміна імені скаржника, а у Міністерстві оборони — прізвища вважають, мабуть, необразливою технічною помилкою. А те, що звільняли не Кузьміка, а Кузьмика, судився з начальниками не Валентин, а Володимир Лукич що-небудь означає? В Європейському суді — так!..
Претендент на унітаз
Відповідно до вироку суду виконавча служба Голосіївського райуправління юстиції відкрила виконавче провадження ще у вересні 2001-го. З полковника і двох його «подільників» стягувалося солідарно 29257 гривень на користь військової частини, в якій нібито викрадено пально-мастильні матеріали. До слова, під час перевірок встановлено: нестачі в частині не виявлено. Навпаки, зафіксовано надлишок пального на суму 25860 гривень. Запитується: які збитки відшкодовують засуджені?
Це питання, зрозуміло, не до виконавчої служби. Її справа реалізувати конфісковане майно і повернути кошти «обікраденій» частині.
У період досудового слідства на автомобіль Валентина Кузьмика і рахунок у банку було накладено арешт. Здавалося, це майно і мали конфісковувати. Аж ні. Державний виконавець Оксана С. виставила торік на торги житло Кузьмика. Навіть не повідомивши йому про це. Зрозуміло, продали не всю двокімнатну квартиру (26,2 кв. м), а лише її п’яту частину, що належить Кузьмику (5,24 кв. м). Її купив, треба гадати, сумлінний покупець, інвалід Чудаковський, назвемо його так. Тільки йому відомо, чому він загорівся бажанням оселитися в п’ятиметровому просторі і як він збирався мирно співіснувати з чужою родиною з трьох осіб... Придбав «житло» Чудаковський у липні 2003-го, а Кузьмик про це довідався лише у вересні з позовної заяви. Новий «член» родини просив суд вселити його в квартиру, встановити порядок користування площею, і, увага, виділити йому 10-метрову кімнату. А ще з кожного члена родини Кузьмиків зажадав по 720 гривень компенсації. За те, що нібито добровільно не пускали законного власника в його гніздечко.
Родина полковника звернулася в суд із зустрічним позовом про припинення права власності на 1/5 частину квартири.
Закон і здоровий глузд цього разу перемогли. Але Чудаковський продовжує претендувати на куплений метраж і слухати не хоче про компенсацію його вартості. Він, як і раніше, спить і бачить себе на унітазі в жаданій квартирі в суворо встановлений судом час дня і ночі. Скарга до столичного апеляційного суду його втішає і збуджує фантазії щодо плескоту в чужій ванні...
Так обманювали себе і горе-генерали, котрі затіяли війну з Кузьмиком. Рано чи пізно він, упевнений, доведе хто — полковник, а хто — дурень.
Хочеться сподіватися, без допомоги Європейського суду. Валентин Лукич не раз звертався до українського суду вищої інстанції з проханням переглянути кримінальну справу в порядку виняткового провадження. Поки що безрезультатно. Але привід затребувати справу через нові обставини, переконаний, у Голови ВСУ є...
