Запитання, чому в Орджонікідзе на місцевому гірничо-збагачувальному комбінаті доходи зростають, а зарплата зменшується, порушене «ГУ» 4 листопада цього року в однойменному коментарі, аж ніяк непусте. Є щодо цього цілком визначена позиція, почасти відображена в Законі України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах».
Зверніть увагу. Від Нікопольського заводу феросплавів до найбагатшого у світі місця видобування марганцевої руди — Орджонікідзевського ГЗК з десяток кілометрів залізницею. У радянські часи тут працював унікальний народногосподарський комплекс — Нікопольський і Запорізький феросплавні заводи, Марганецький і Орджонікідзевський ГЗК, і зажили світового авторитету нікопольські феросплави, що виготовлені з руди, в якій присутня чи не вся таблиця Менделєєва. Але часи і господарі на підприємствах змінилися. І везуть руду до Нікополя тепер не з Орджонікідзе, а... з Австралії. Легко припустити, що за допомогою офшорної компанії, можливо, в обхід традиційних фіскальних вимог. Законодавці передбачали такий розвиток подій, про що свідчить поява вищезгаданого закону. Однак вони навіть не уявляли, скільки мільйонів буде зароблено на давальницьких і так званих толінгових схемах, які застосовують у великому бізнесі. Про ціну питання торік вели мову у відкритому листі Прем’єр-міністру України керівники Оржонікідзевського ГЗК, котрі вимагали спеціального розслідування щодо імпорту руди: «...Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат скоротив своє виробництво у 2003 році на 43,9 відсотка, продаж — на 72,2 відсотка. У 2004 році становище не змінилося, і фінансові можливості підприємства утримувати стабільність, постійно зменшуючи продажі, вичерпались. У 2004 році підприємство було вимушено ще скоротити на 30 відсотків виробництво...
...Масове ввезення марганцевої руди за давальницькою схемою завдало значного збитку державному бюджету України. Тільки у 2003 році не сплачено 3,5 млн. доларів США ввізного мита. Підприємства, що переробляють марганцеву руду на замовлення, отримували близько 30 доларів США за переробку, водночас світова ціна на марганцеві феросплави становила у середньому 1000 доларів США за тонну. Таким чином, український бюджет не отримав податків, що були б сплачені при прямому експорті готової продукції».
Навіть якщо автори листа передали фарби, що зрештою і встановила Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, можна припустити, що нікопольський толінг витісняє орджонікідзевських гірників з вітчизняного ринку. Адже у ГЗК немає таких потужних споживачів: Запорізький феросплавний потребує марганцевої руди, але в значно менших обсягах.
На думку нікопольчан, працювати на місцевій сировині невигідно. Орджонікідзевський ГЗК править високу ціну за продукцію, тоді як у його руді надмірна кількість фосфору. Головний інженер ГЗК Віктор Бондарець заперечує: ціни диктує ринок, а українська руда містить тільки на 0,3 відсотка фосфору більше, ніж австралійська. Якщо врахувати, що в тонні сталі лише 10 кілограмів феросплавів, то різниця ледь відчутна, хоча деякі сорти справді потребують руди зі зниженою наявністю фосфору. Але надчистих феросплавів Нікопольському заводу потрібен мізер, який можна одержати за допомогою дефосфоризації.
До речі, експерти московського ЦНДІЧормету імені І. П. Бардіна, котрі проводили цього року дослідження марганцевих концентратів Нікопольського родовища, дійшли висновку, що з них «можна одержувати вуглецевий феромарганець з вмістом фосфору 0,5—0,7 відсотка і передільний марганцевий шлак, що може бути використаний для одержання низькофосфористих марганцевих феросплавів (0,15—0,25 відсотка фосфору)».
Щодо Австралії, то там справді унікальні родовища руди, в якій наявність марганцю досягає, а то і перевищує 60 відсотків. Однак ця елітна, рідкісна руда нашим заводам не по кишені.
ВАТ «Нікопольський феросплавний завод», по суті, вдається до некоректних порівнянь, адже витрати на сировину давальців і прилеглого ГЗК, як кажуть в Одесі, це дві великі різниці. Поки що принцип «давай, давай, наяривай», свідчить більше про бажання керівників феросплавного заводу підім’яти під себе непоступливий ГЗК.
Над марганцевими кар’єрами панує сьогодні непевність у завтрашньому дні. Приїзд у місто Прем’єр-міністра надихнув було його жителів — тепер нарешті розберуться, чому, яким чином і якою ціною? Утім, про ціну в Орджонікідзе говорять старі й малі, адже не менш як 65 відсотків надходжень до місцевого бюджету забезпечує колектив ВАТ «Орджонікідзевський ГЗК». Робочі місця комбінату — це життя для невеликого містечка. Тому запитання, яку зарплату тут отримуватимуть гірники, аж ніяк непусте.
