В  інтерв’ю газеті «День» президент НТКУ Олександр Савенко якось зазначив, що його авторська програма «ЧетверТа влада» — «це не «мордобій», а цікава дискусія з проблем медіа-простору і суспільства». Остання, позавчорашня, передача за рівнем «цікавої дискусійності» нагадала, як модно казати, «ремейк» призабутого методу соцреалізму: конфлікт прекрасного з просто хорошим.
Товариство сановитого (за посадами і зовнішнім виглядом) панства зачепило найгострішу позицію медіа-простору і суспільства — свобода слова й цензура. За цитатою з темника, «тема важлива і актуальна». Особливо в контексті демаршу групи журналістів з провідних телеканалів, яким «обридло пиляти кайдани манікюрною пилкою», і вони вдалися до публічного спротиву «рекомендаціям» Банкової. Голова Держкомітету з питань телебачення і радіомовлення Іван Чиж, президент Національної радіокомпанії Віктор Набруско, сам Савенко і запрошені «дискутанти» на кшталт найманого в Росії «знавця» українських реалій Дмитра Кисельова (для повного антуражу бракувало В’ячеслава Піховшека: він би дуже пасував до цієї компанії) мляво вели «конструктивну розмову», виступаючи чітко за чергою, наче учасники піонерського привітання районній партконференції. Керував цією «лінійкою» швидше не автор програми, а запрошений «гість» — керівник головного інформаційного управління АП Сергій Васильєв. Людина, якій слава і приписала унікальний винахід «безцензурного» слова — ті самі темники.
Втім, сам пан Васильєв скромно відмовився і від титулу «головного цензора країни», процитувавши частого гостя України Володимира Путіна: такі твердження — це «сапогі всмятку», і від унікальності свого витвору. Що тут поганого, дивується він, якщо до якоїсь суспільно незначущої події зазначаємо: «коментарі відсутні...» На жаль, з учасників дискусії ніхто не поцікавився: чому саме в АП мають «фільтрувати» події і визначати, яка   значуща, а яка прохідна. Чому Гавриша можна показувати, а Литвина, для прикладу, — зась.
Уже з перших хвилин «дебатів» з’ясувалося: цензури в нас немає, розцвітає незаангажоване слово, всі кандидати мають однаковий доступ до державних ЗМІ, де панує об’єктивність і професійні стандарти. Якщо і є непорядок у медіа-просторі — то тільки на так званих незалежних каналах.
— Хочеться повіситися, коли дивишся «5 канал», — обурився пан Кисельов. — Це не журналістика, а підривна діяльність... Це ж просто пропаганда. Коли суспільство руйнують брехнею — мені це не зрозуміло...
Звичайно, як зрозуміти, коли за брехнею своїх передач ніколи мотузку купити?
«А «Ера»! — продовжив перелік Васильєв, — а деякі газети? Опозиція написала підручник з екстремізму...» Пан Набруско в цьому місці аж сахнувся, наче вже прочитав інструктаж із застосування метальних «тупих» предметів. Цікавий суб’єкт для телекартинки. Начебто керує в нас радіо, але, мабуть, телевізор також вмикає — хоча б на себе поглянути. Не соромно перед домашніми та підлеглими — солідний чоловік, а по-дитячому заглядає до рота чиновника з Банкової і слухняно киває голівкою?
Одне слово, «конструктивний» сеанс завершився логічною нотою. Журналісти повинні владу любити, вищеперелічене панство слухати, народу розповідати, що визначає «редакційна політика». І, головне, не дратувати Дмитра Кисельова. А то ще до біса здійснить свою мрію, і будемо мати жертву «підривної діяльності». А він іноземець, між іншим. А це вже «сапогі не всмятку», а дуже навіть «вкрутую», як вам зрозуміло, напевно.
Що ж, «ЧетверТа влада» Олександра Савенка пасує інформаційній політиці іншої гілки влади. Не телевізійної. Це той випадок, коли Кисельов має рацію, кажучи про пропаганду. Брехню, перепрошую, яка хоче зруйнувати суспільство. Але, сподіваюсь, не встигне.