Особливості міграційної ситуації для нашої держави на сучасному етапі характеризуються закриттям кордонів на Заході у зв’язку з розширенням ЄС та прозорістю кордонів на Сході. А це створює небезпеку перетворення України на накопичувач мігрантів. Недостатнє реагування на цей виклик часу дає підстави деяким гарячим головам в ЄС робити заяви про можливе створення на території України таборів нелегальних мігрантів. Україна повинна категорично виступити проти таких намірів.

Ще одним не менш важливим аспектом міграційної ситуації, що потребує регулювання, є значні обсяги трудової міграції. Вони тягнуть за собою відплив трудового та інтелектуального потенціалу нації. А це, у свою чергу, загрожує сталому соціально-економічному розвитку країни та погіршує і без того складну демографічну ситуацію.

Відповіддю держави на загрози, що постали, має стати формування ефективної міграційної політики та інструментів її втілення. Це дасть змогу вчасно вживати заходів щодо запобігання і подолання негативних тенденцій у міграційній сфері, зміцнити національну безпеку, уникнути ролі «санітарної зони» та інтегруватися в загальноєвропейський міграційний процес.

Візовий режим

Віднедавна західні кордони України стали безпосередньо межувати з Європейським союзом. Це потягнуло за собою посилення вимог щодо режиму перетинання кордонів нових країн—членів ЄС. Напередодні свого масштабного розширення Євросоюз подбав про зміцнення східного кордону: країни ЄС ввели візовий режим з Україною. Причиною жорсткої міграційної політики Євросоюзу щодо України стало бажання припинити потоки нелегальної міграції, які прямують до ЄС, використовуючи територію нашої держави як транзитну. Але розширення Євросоюзу не було несподіваним. Цей процес відбувався поступово, і Україна мала б готуватися до мінімізації його негативних наслідків. Водночас слід рахуватися з тим, що ЄС має усталену міграційну політику, яка полягає в захисті ринку праці, обмеженні імміграції та жорсткій боротьбі з нелегальною міграцією.

Права гастарбайтерів захистили

Першочерговими заходами у налагодженні співробітництва з країнами ЄС є врегулювання питань легального працевлаштування наших співгромадян у країнах ЄС, правове оформлення державного кордону, а саме його делімітація та демаркація з нашими східними та північними сусідами. Хоч і мляво, але рух у цьому напрямі відбувається. Маємо в активі низку міждержавних документів у сфері праці і працевлаштування та щодо захисту трудящих-мігрантів. А цього року отримали важливий здобуток —  ратифіковано договір про українсько-російський кордон. Наступним кроком має стати укладення угод про реадмісію. Суть їх полягає у наданні міждержавних гарантій щодо взаємної передачі і прийняття осіб, які в’їхали на територію однієї договірної сторони з території іншої нелегально. Процес укладення таких угод уже розпочався.

Щодо міграційної ситуації у східному напрямку. Росія крок за кроком посилює свою міграційну політику. Так, торік на прикордонних переходах запроваджено видачу міграційних карт, які передбачають жорстку процедуру реєстрації іноземних громадян. Також передбачено, що з 1 січня 2005 року в’їзд в Росію для громадян країн СНД здійснюватиметься за закордонними паспортами. За останньою інформацією, на громадян України такий порядок в’їзду не поширюватиметься. Нещодавно Президентом Росії було вжито заходів щодо організаційного та фінансового зміцнення Федеральної міграційної служби. Зазнали змін і низка законів у сфері міграції: про громадянство РФ, правове становище іноземних громадян у РФ та про в’їзд і виїзд іноземців з Російської Федерації. І, найголовніше, у березні 2003 року урядом РФ було схвалено «Концепцію регулювання міграційних процесів». Основні її цілі —забезпечення сталого соціально-економічного і демографічного розвитку країни, національної безпеки, використання інтелектуального і трудового потенціалу мігрантів для досягнення благополуччя та процвітання Російської Федерації. Концепція безпосередньо стосується інтересів України. Адже не секрет, що найчисельніша група трудових мігрантів на теренах Росії — вихідці з України. За різними оцінками, приблизно мільйон наших громадян перебувають там на заробітках.

Мігранти — не злочинці

Публікації в пресі, виступи високих посадовців зазвичай присвячені боротьбі з нелегальною міграцією. Проте не слід гіпертрофувати цю проблему. Не менш важливий для державної безпеки неконтрольований відплив найпродуктивнішої частини населення. Тільки за офіційними даними, Україна втратила в результаті міграційного обміну населенням з іншими державами понад 650 тис. осіб, переважно молодого та середнього віку. При цьому основна маса вибулих з України не має наміру повертатися назад. У найближчому майбутньому може постати проблема дефіциту працездатного населення і ми змушені будемо конкурувати за потенційних мігрантів із країнами СНД, передусім із Росією. На мою думку, не варто формувати в суспільстві ворожого ставлення до мігрантів, ототожнюючи їх зі злочинцями.

Слід виховувати у наших громадян толерантність у ставленні до осіб іншої національності, віросповідання і традицій, які переїхали на постійне місце проживання в Україну. Розглядати програми адаптації біженців, іммігрантів в українське суспільство. Тут варто зазначити, що ми маємо унікальний, більш ніж десятирічний, досвід з облаштування і адаптації значної кількості репатріантів. Зокрема кримських татар. Усе вищезазначене має стати дійовим стимулом для нашої держави якнайшвидше, з урахуванням національних інтересів, сформулювати власну міграційну політику. Зокрема, окреслити першочергові завдання і визначити пріоритети у цій сфері. Відповідно до них удосконалити чинне законодавство. Створити єдину державну міграційну службу, яка об’єднала б у собі функції, розпорошені між різними міністерствами і відомствами та спрямувала свої зусилля на реалізацію намічених завдань.

Працювати на перспективу

Коротко зупинюся на тому, що робить у цьому напрямі очолюваний мною комітет. За останні роки було опрацьовано та прийнято у новій редакції Закони України «Про громадянство України», «Про біженців». Нещодавно внесено зміни до Закону «Про статус іноземців в Україні» та низки законів щодо посилення боротьби з нелегальною міграцією.

Вдосконалення чинного законодавства у сфері міграції дало змогу нашій державі у 2002 році стати повноправним членом Міжнародної організації з міграції. Комітет активно співпрацює з провідними міжнародними організаціями у сфері міграції: Управлінням Верховного Комісара у справах біженців ООН, МОМ, ОБСЄ. Зокрема, в питаннях експертизи законопроектів.

Склалося так, що ми пішли шляхом прийняття окремих законів із питань міграції. Проте без прийняття основних засад міграційної політики врегулювати весь спектр проблем дуже складно. Повинна існувати стратегія держави у цій важливій сфері. Має бути створений інституційний механізм, який працював би не лише в напрямі реалізації міграційної політики, а здійснював аналітичні дослідження і прогнозував розвиток міграційної ситуації. Тобто потрібно працювати на перспективу, а не вирішувати проблеми, коли вони вже з’явилися.

У семи няньок — дитя без ока

Окрім цього, вже протягом тривалого часу маємо приховану конкуренцію між окремими відомствами за право здійснювати ті чи інші функції у сфері міграції. А це негативно позначається на процесі становлення міграційної політики держави. Нині «заручником» Міністерства внутрішніх справ України та Державного департаменту у справах національностей та міграції (зараз Державний комітет) стало питання розгляду й прийняття закону про державну міграційну службу в Україні. Саме ці установи ділять між собою левову частку повноважень у сфері міграції. Кожне з двох відомств вважає доцільним формування державної міграційної служби на своїй базі.

Водночас указом Президента «Про заходи щодо посилення боротьби з незаконною міграцією» від 18.01.2001 р. на Кабінет Міністрів покладено здійснення заходів щодо зосередження основного комплексу міграційних питань в одному органі виконавчої влади. До того ж міграційними питаннями нині опікуються вісім міністерств чи інших центральних органів виконавчої влади, що не сприяє ефективному регулюванню міграційних потоків.

Наш комітет уже подав на повторне перше читання доопрацьований варіант законопроекту. Там, зокрема, пропонується покласти на державну міграційну службу такі завдання: вносити в установленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері міграції, а також реалізовувати визначені відповідними нормативно-правовими актами напрями цієї політики, аналізувати міграційні процеси.

Необхідні керовані та прогнозовані процеси

У Верховну Раду було подано два проекти закону України «Про основні засади державної міграційної політики України» — від уряду і народних депутатів М. Шульги та І. Гайдоша. Після розгляду на пленарному засіданні у першому читанні було підтримано законопроект, підготовлений народними депутатами.

Як голова комітету з питань прав людини, хочу наголосити, що основні принципи, закладені в законопроекті про засади державної міграційної політики України, ґрунтуються на забезпеченні прав і свобод людини. Його прийняття створить концептуальну основу для вдосконалення міграційного законодавства, системи органів виконавчої влади, що здійснюють управління міграційними процесами, формування програмних документів, укладання міжнародних договорів. Адже саме відсутністю засад міграційної політики можна пояснити ще існуючу недосконалість міграційного законодавства України та неузгодженість його із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Підсумовуючи, зазначу: міграційні процеси мають бути керовані і прогнозовані. Зволікання з вжиттям адекватних заходів і неспроможність ефективно й вчасно реагувати на виклики, що постають перед державою в міграційній політиці, може призвести до незворотних наслідків.

Геннадій УДОВЕНКО,народний депутат, голова Комітету ВР з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.