Із досьє «ГУ»
Хто є хто
РАХАНСЬКИЙ Анатолій Варфоломійович, народний депутат України трьох останніх скликань по виборчому округу № 4 (АР Крим). Народився 1939 року на Черкащині, за освітою — інженер-механік, економіст, політолог. У 1983—1994 роках обіймав посади заступника, першого заступника міністра харчової промисловості, міністра економіки та міністра зовнішніх економічних зв’язків України. Член Комітету ВР з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, депутатської фракції «Трудова Україна».
— Анатолію Варфоломійовичу, нещодавно вас удостоєно ще одного звання — «Почесний кримчанин». Як загалом ставитеся до нагород?
— Найвищою нагородою вважаю визнання людей. А ця відзнака — за нашу спільну працю з виборцями. Саме Крим дав мені дорогу в життя, довіру й дружбу людей, це була платформа для мого громадянського, кар’єрного і політичного росту.
— Як членові ПАРЄ, вам доводилося бути на виборах у багатьох різних країнах. Що побажаєте громадянам своєї держави?
— Справді, спостерігав (у бронежилеті) за виборами в Албанії, бачив небезпечні збурення збуджених натовпів у Азербайджані, Польщі, Угорщині... Але не пам’ятаю, щоб десь було аж стільки кандидатів у Президенти. Ми багаті на прагнучих влади, і водночас не всі усвідомлюють відповідальність керманича держави. Тому побажаю землякам судити й обирати «за ділами його».
— На сесіях ПАРЄ ви виступали 105 разів із різних питань. На чому передусім акцентуєте увагу в своїх виступах?
— Востаннє виступав на ПАРЄ на тему Світової організації торгівлі. Говорив, що ми повинні ще багато зробити для утвердження гідного, рівноправного статусу нашої держави. Нас стосуються всі глобальні проблеми — і екологія, і міжнародний тероризм, і біженці, переселенці... Головне — показувати світові Україну такою, яка вона є. З дитинства досконало знаю французьку і володію кількома іншими іноземними мовами, але на ПАРЄ виступаю виключно українською мовою. Нехай люди знають, що в серці Європи є така мова й така країна.
— Із висоти 65-річчя, 45-літнього досвіду організатора виробництва, економіста, учасника й ініціатора підготовки багатьох законів України, політичного діяча, чим нині переймаєтеся найбільше?
— Не полишають думки про економічний стан країни. Особливо турбує село. Треба нарешті домогтися реального реформування аграрного сектора, виділення значних коштів із державного бюджету, щоб воскресити глибинку. А головне — віддати трударям землю, і щоб цей скарб ніхто не зміг у них видурити. Ми не повинні зопалу вступати до Світової організації торгівлі, бо ще не готові до міжнародних стандартів.
Як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, турбуюся й цими проблемами. Разом із 38 колегами-депутатами, котрі також пройшли кола того пекла, ми створили міжфракційне об’єднання «Депутати-чорнобильці», внесли чимало поправок щодо фінансування соціального захисту цих стражденних людей наступного року. Мій постійний біль і клопіт — ветерани війни і праці.
Як мажоритарник, будую свою роботу так, щоб проекти законів ішли від людей. Так серед багатьох інших народився й закон про курорти. Саме завдяки ініціативі виборців першим містом-курортом стануть Саки. На черзі — Євпаторія, яка оздоровлює й реабілітує хворих-спинальників. Я щасливий, що вдалося врятувати від знищення профільні санаторії, зупинити їх приватизацію.
— Що є джерелом вашої працездатності?
— Зв’язок і робота з виборцями в окрузі, пріоритети якого треба бачити й знати глибинно.
— Ваше кредо?
— Бути гідним сподівань людей, депутат без виборців — що дерево без коріння.
— Насамкінець, чи вистачає часу для родини, захоплень?
— Катастрофічно не встигаю в особистих справах, але до рідних, близьких і друзів намагаюся бути найтурботливішим. І водночас дочитати в оригіналі (бодай у літаках) улюблені французькі романи, підтримати спортивну форму досі завзятого бігуна й футболіста-першорозрядника, дотанцювати, доспівати, дописати найзаповітніше.
