Уже наступного дня після публікації статті Івана Ілляша «На кривій не об’їхали» («ГУ» за 21.03.03) телефони автора і власкора на Сумщині Владислава Жмуркова «почервоніли» від дзвінків. «Невже серед нас й досі є такі «душевні» люди?» — запитували читачі. Коротко нагадаємо історію, викладену у згаданій публікації, «герої» якої навряд чи заслуговують доброго слова...
Одна біда, як відомо, завжди ходить в обнімку з іншою. На сім’ю Мартиненків, 45-річний глава якої Сергій Петрович через «букет» чорнобильських болячок упродовж майже десяти років (!) жодного разу так і не заснув (про це був окремий матеріал), п’ять років тому звалилося ще одне горе.
1999-го в Миколаївці ховали Дмитра Мартиновича. Серед прибулих попрощатися з шановним довгожителем було й подружжя Мартиненків із Сум. Дев’ятирічний син Вадим відпросився з двоюрідними братами на річку. Хвилин за двадцять хлопці повернулися без Мартиненка.
— Там... Там Вадика струмом убило, — сказав крізь сльози один із братів...
І це була майже правда. Тіло хлопчини, пронизаного струмом у 10 тисяч вольт, без будь-яких ознаків життя, рідні знайшли на дні шахти відкритої (!) трансформаторної підстанції. Вижив третьокласник лише завдяки титанічним зусиллям медпрацівників Володимира Пелиха, Івана Лукашова та Наталі Макогон, які й на секунду не полишали Вадика впродовж перших п’яти діб його перебування в реанімації. Потім була обласна клінічна лікарня, де за три місяці хлопчина переніс сім операцій. Дитина лишилася інвалідом.
Десятки незнайомих людей у ті тяжкі дні морально й матеріально підтримували сім’ю Мартиненків.
Список благодійників був великий, але не було в ньому тих, хто першим мав прийти на допомогу. Не було енергетиків...
Понад два роки, пройшовши через чотири суди від районного до апеляційного Сумської області, що рівнозначно семи колам пекла, домагалася сім’я Мартиненків справедливості: відшкодування винуватцем трагедії — ВАТ «Сумиобленерго» — матеріальної та моральної шкоди. Єдиним, хто вчинив по справедливості, був суддя місцевого суду Шершак, який практично цілком задовольнив позов потерпілої родини.
На знак протесту керівництво ВАТ апелює до апеляційного суду Сумської області. Колегія суддів під головуванням Рибалки на третину зменшує компенсаційну суму, а заодно піддає сумніву факт, що родина смертельно травмованої дитини витрачалася на його харчування й скасовує рішення першої судової інстанції в частині компенсації коштів на додаткове харчування.
Мати Вадима — Лариса Іванівна, виснажена дворічними ходіннями судовими інстанціями, всупереч «гуманному» вердикту сумської Феміди зі своїм горем пішла на прийом до нового голови правління ВАТ «Сумиобленерго» Геннадія Зайкова (попередник на той час уже пішов у відставку. — Авт.). У жіночому серці жевріла надія, що новий начальник зрозуміє біль і відчай матері.
— Під час першої зустрічі Геннадій Володимирович був такий люб’язний зі мною, що я було повірила в його щирість й доброту, — розповідає Лариса Мартиненко. —І санаторну путівку до Євпаторії пообіцяв негайно надати Вадику, і договір на компенсацію додаткового харчування, заявлену в судовому позові, готовий був укласти добровільно й без жодних зволікань.
Лариса Іванівна летіла додому, мов на крилах. Та радість була недовгою. Під час другого візиту, як розповідає жінка, вона все зрозуміла.
Геннадій Володимирович мені сказав:
— Я особисто переглянув вашу справу. Путівку вашому синові, так і бути, надамо. І все.
Мартиненко вкотре розпочинає похід по семи пекельних колах. Лише на збирання медичних висновків про болячки сина-інваліда згаяла близько двох місяців. На основі наявних діагнозів компетентна медична комісія безапеляційно зробила висновок, що Вадиму вкрай потрібне посилене харчування.
На черговому засіданні п’ятого (!) суду представник відповідача для підтвердження висновків лікарів почав вимагати... проведення судово-медичної експертизи. Як з’ясувалося, на «благодійний» грунт потрапила ця заява. Більш як два(!) місяці експерти із Сумського обласного бюро судово-медичної експертизи билися над розв’язанням харчового «ребуса» для безрукого хлопчика. І «начаклували» за «повною» програмою. Звідкись з’явилися «нормативи посиленого харчування», але нагодувати ними можна хіба що... птаха, та й то не кожного.
Від часу трагедії, до якої призвела злочинна недбалість дядьків-енергетиків з ВАТ «Сумиобленерго», минуло п’ять років. Чотирнадцятирічний Вадим Мартиненко вчиться у дев’ятому класі, як і раніше, набирається натхнення у виліплених власноруч пластилінових фігурках і вірить у справедливість...
Суми.
