Житель Йорданії дав урок господарювання селянам Вінниччини: виростив такі гарбузи, яких тут зроду-віку не бачили
У селі Буди Тростянецького району три останні роки не орали й не сіяли. Поля заростали бур’янами. Двічі за цей час місцевих селян дурили заїжджі інвестори. Вони остаточно добили й без того економічно слабке господарство. Врешті, Господарський суд області визнав його банкрутом.
Тому третій приїзд пришельців не додав місцевим жителям ентузіазму. Хіба що викликав цікавість, про що невдовзі заговорило усе село. Разом з їхнім земляком — Валерієм Резуновим, який має власний бізнес в Одесі, до Буди приїхав ще один підприємець — йорданець, ім’я якого одразу й не запам’ятаєш — Санжок Емад Абдукальдер Мустафа. Резунов, зібравши земляків, сказав, що його партнер по бізнесу давно виношує ідею попрацювати на землі.
Новостворене приватне сільгосппідприємство назвали так, як того хотів йорданець — «Іззія». Так звати матір Емада. У перекладі слово має гарне значення — «світла». Як зізнався гість, він прагне, щоб саме такою була доля цього села і його мешканців. Своєю відвертістю і неприхованою щирістю він підкупив будівців. Казав, навіть якщо в нього щось не складеться, жодного з них не залишить без оплати за виконану роботу. Тому переважна більшість сельчан повірила чужоземному гостю: лише приблизно 20—25 з них не погодилися передати новому власнику (в документах значиться, що ним є Володимир Резунов) свої земельні паї, решта пішла за йорданцем.
На 500 гектарах виораної навесні площі «Іззія» висадила... гарбузи. Плекали й доглядали їх старанно, але не без усмішки. Мовляв, ну що з цього «зіллія» взяти? На сватання їх багато не треба. Та й не так у Будах багато дівчат на виданні. Підприємці натомість добряче все обмізкували: радилися навіть у Києві з науковцями, домовлялися про ринок збуту...
Спільними зусиллями вдалося виростити такий урожай гарбузів, якого тут ще не бачили. Бо й самих гарбузів тут ніколи не висаджували на такій великій площі. Гарбузи ще на полі, а господарі, які взяли землю в оренду, уже майже повністю розрахувалися з людьми за передані в користування земельні паї. Село пожвавилося: нарешті в кишенях його мешканців знову з’явилася жива копійка.
З другого боку, вони не перестають дивуватися: як це вдалося отримати такий щедрий урожай? Йорданець Емад натомість дивується з іншого приводу: як на такій благодатній землі (каже, що кращих грунтів не доводилося бачити) можна не досягати успіхів? Такою дивиною виявилися і комбайни для збирання гарбузів. Чотири одиниці техніки вже закуплено за кошти інвесторів. Всі вони нині в полі — хоч гарбузи культура невибаглива, але до морозів їх треба зібрати....
Коментар голови Тростянецької райдержадміністрації Олександра Кравченка:
Попервах я також не повністю був упевнений в тому, що нові інвестори зможуть щось зробити в цьому селі. Дане господарство не хотів брати «на буксир» ніхто в районі — настільки неперспективний вигляд воно мало.
«Іззія» ж стала в районі єдиним поки що господарством, де з людьми майже цілком розрахувалися за використання їхньої землі. Обнадіюють плани нових власників. Вони мають намір розширити площі під гарбузи. Для цього закуповують ще два збиральні комбайни до тих чотирьох, що мають нині. Вирощуватимуть й інші культури. Розпочали будівництво сушарні: насіння гарбузів лише тоді можна вигідно продати, коли воно доведене до відповідних кондицій. Ведуть переговори з одним із консервних заводів області на предмет виготовлення гарбузового соку.
Чи садять ще десь гарбузи? У таких кількостях — ні. Пробували вирощувати їх у селах Тростянчик та Летківці. Під це відводили площі десь по 20 гектарів. Зібраний урожай згодовували худобі. Коли гарбуз додати до жому, виходить надзвичайно поживний корм. Але таку культуру в нас ніколи широко не культивували. А йорданець, як бачимо, захопився цією справою не на жарт. Він пообіцяв невдовзі здивувати ще одним — хоче розводити страусів. Скажіть, як такому господарю не потиснути руку?..
