Цього дня 70 літ тому народилася Кіра Муратова, чий останній фільм уже запрошено на 44 міжнародні кінофестивалі!
Це парадокс Муратової: від стрічки до стрічки її режисура — енергійніша і навіть, я сказав би, по-молодечому задерикуватіша. Щоб це помітити, не треба навіть порівнювати «Довгі проводи» й «Настроювача», між якими — три з гаком десятиліття; досить переглянути стрічки останніх років — «Другорядні люди», «Чеховські мотиви» й того-таки «Настроювача».
Останній фільм своєю динамічністю, несподіваними поворотами сюжету, оригінальністю гри акторів, проникливим музичним супроводом так захопив вибагливу публіку недавнього Венеціанського кінофестивалю, що протягом усіх шести прем’єрних показів 2,5-годинної стрічки, кажуть очевидці, величезна зала іноді мовби не дихала, заціпеніла. А у фіналі всі зривалися з місць і довго, бурхливо аплодували. Причина, безперечно, в тім, що Муратова, маючи абсолютний слух на соціальні і моральні проблеми суспільства, вміє точно, без фальші передати їх власними кінозасобами, не схожими на засоби будь-кого з режисерів пострадянського простору чи Заходу. Ну а глибоко індивідуальний талант не може не розвиватися. Ось і прагне Кіра Георгіївна говорити з глядачем мовою сучасного мистецтва, динамічного й доступного. Хоча у творчості К. Муратової доступність не означає спрощеність — її фільмам завжди притаманні якраз глибокий психологізм, витонченість характерів. І це особливо помітно в «Настроювачі». Ні, недарма цю стрічку після Венеції запросили на 44 міжнародні кінофестивалі! Вже розписано, коли поїде вона до Японії, Греції, Франції. Фільм уже придбали дистриб’ютори Італії, про намір зробити це заявили кінобізнесмени США, деяких інших країн. Отож, піде він по всьому світу...
Це зараз вона — Кіра Георгіївна Муратова — широко знана й шанована вдома й за рубежем: народна артистка України, лауреат національних премій імені Шевченка та Довженка, переможець низки міжнародних фестивалів. А я добре пам’ятаю надруковану в 1972 році в газеті «Радянська Україна» розгромну статтю, де її творчість розцінювали як занепадницьку, песимістичну, таку, що не відповідає духові радянського суспільства. А вона не визнавала в мистецтві парадності, її цікавили душевні переживання «малої», «другорядної» людини. Недарма один з її фільмів названо «Другорядні люди». Нерідко Муратова знімала «для полиць» — лиш через кілька десятиліть нам удалося побачити, приміром, її «Довгі проводи» (де одну з головних ролей грав Олег Владимирський, тоді школяр, а нині відомий фотокореспондент, активний автор «Голосу України»). Та Кіра Муратова мала твердий характер — не зламалася, вистояла.
Про характер К. Муратової свідчить і інцидент навколо «Настроювача». Наша газета про це писала, тому коротко: на фестивалі у Венеції, користуючись відсутністю автора, московська кінокомпанія, що частково фінансувала зйомки, представила стрічку як «російську». У відповідь Кіра Георгіївна наполягла, щоби прем’єра фільму відбулася раніше в Одесі, ніж у Москві. Потім запросила московського продюсера фільму, і він мусив пояснювати публіці та журналістам, що його фірма зовсім не претендує на одноосібне володіння стрічкою, яку створено на українській студії українським режисером. А Кіра Георгіївна, мов закріплюючи сказане, додала: роботу з «Настроювачем» на Одеській кіностудії продовжать — належить створити дубль-негатив фільму та український варіант стрічки. Таким чином побоювання, чи потрапить «Настроювач» на український кіноекран, завдяки принциповості й наполегливості режисера знято. Наш глядач зможе подивитися й оцінити нову роботу Муратової — сьогоднішню її творчу вершину, підкорену саме у ювілейний рік.
Так, щоб оцінити кіно, його треба побачити. Для читачів нашої газети, не зупиняючись на сюжеті картини, розповімо лиш про деякі характерні її особливості, пов’язані з творчою манерою К. Муратової. Режисер разом зі своїми співавторами Сергієм Четвертковим та Євгеном Голубенком створили на основі оповідань Аркадія Кошка першокласний кіносценарій, за філігранною драматургією якого легко й невимушено працювалося всім — від кінооператора Геннадія Карюка й композитора Валентина Сильвестрова до акторів. Акторський ансамбль, за вражаючої індивідуальності кожного артиста зокрема, заслуговує найвищої похвали. Вірна своєму давньому правилу в кожній новій стрічці відкривати нові імена, К. Муратова доручила головну роль безтурботного хитруна акторові шоу-групи «Маски» Георгію Делієву. І не помилилася: він зіграв цю трагікомічну роль блискуче. Втім, як і відомі широкій кінопубліці виконавиці головних жіночих ролей — Рената Литвинова, Ніна Русланова та Алла Демидова. Запам’ятовуються й виконавці епізодичних ролей — у Муратової вони не бувають малозначущими...
За притаманним їй умінням захоплювати глядача, тримати його в напруженні без насилля над ним, щоб потім міг він робити з побаченого власні висновки, Кіру Муратову можна назвати настроювачкою людських душ. А до ювілею побажати одного — хай і надалі настройка її творчості буде точна та щира.
Одеса.
