У мене було свято — приїхала з Італії 62-річна подруга, що ось уже четвертий рік доглядає тамтешніх старих за невеликі євро. Виїхала туди 2000 року по турпутівці і залишилася на Апеннінському півострові, щоб матеріально допомогти дочці й онуку твердо стати на ноги. А сама Майєчка кілька років тому перенесла інсульт! Попри критичний вік, практично цілком відновилася і махнула за кордон горщики виносити. І мене кликала, місце, каже, знайшла гарне: не дуже старий підопічний і при своєму розумі, але після інсульту пересувається тільки в інвалідному візку. Діти в нього дуже інтелігентні і платити обіцяють 600 євро на місяць (проживання і харчування зі старим разом — безкоштовні).
Але я, зрозуміло, відмовилася. Не могла уявити себе в ролі прислуги, та й важко вже іншим догоджати, коли своє власне життя котиться до заходу. Де ж моя улюблена подруга, інженер-електрик високої кваліфікації, сили бере, не можу уявити. І не тільки физичні. Та й психічне навантаження, не доведи Господи: адже прислужує інвалідам, які вимагають постійного догляду.
— А коли ж ти відпочиваєш? — запитую.
— Лише один день на тиждень цілком належить мені, — відповідає Майя, — родичі свою бабцю до себе відвозять. А серед тижня відпочиваю тільки, коли моя підопічна засинає і закінчуються нескінченні «принеси», «подай», готування сніданків, обідів, вечерь, прання, прибирання, — зітхає подруга. — Але дочку шкода, збираю їй гроші на квартиру, та й онука Андрійка хочеться не де-небудь навчати, а в престижній гімназії. Але тепер мені вже легше — італійську мову вивчила, одержала посвідку на проживання, від поліції тепер не ховаюся. От операцію зроблю — і додому.
— Чого ж ти в Італії не видалила свою катаракту? — запитую, — кажуть, за кордоном усе краще?
— Не скажи. У нас в Україні фахівці-офтальмологи дуже кваліфіковані, та й операція коштує вдвічі дешевше, — відповідає подруга.
— А тобі що відпустку дали?
— Та ні, померла моя бабуня після чергового інсульту. А я собі інше місце знайшла, тепер буду за сімейною літньою парою доглядати, — розповідає Майя. — Мені дали гарні рекомендації, тож нові клієнти погодилися почекати, поки повернуся до Італії. Та й заробіток буде вищий.
Через місяць після видалення катаракти подруга знову виїхала до Італії. Нещодавно надіслала зі знайомим водієм автобуса дивовижний подарунок. Віддала я ці «залізяки» своїм онучкам, вони швидко розправилися з оригінальним шоколадним набором з Італії. А я і не куштувала цих цукеркок — у них смак гіркого закордонного рабства, що розлучило мене з моєю красивою доброю подругою. А її — з родиною. І коли вона повернеться на батьківщину, що переживає нині не найкращі часи, ніхто не знає. Навіть сама Майя.
 
Севастополь.