Фатальні випадки чи?..

Ще в липні 2001-го хмельничанці Ганні Кошай у Летичівському райвідділі міліції змалювали картину автопригоди, в результаті якої загинула донька, а двоє її синів опинилися на лікарняному ліжку. Донька була за кермом «Таврії» і перевищила начебто швидкість. Назустріч їй рухалися «Жигулі», від яких раптом відірвалося колесо і покотилося під «Таврію». Від несподіваного зіткнення з ним машину розвернуло і кинуло під зустрічний КамАЗ.

Усе справді нагадувало фатальний випадок, бо ніхто не міг передбачити, що тієї миті обірветься злощасне колесо. З долею не посперечаєшся, але мати вирішила подивитися матеріали розслідування ДТП. А там вичитала, що три шини у «Жигулів» були зношені на дев’яносто відсотків. «А оте, четверте, теж мало знос?» — запитала жінка. Відповідь її приголомшила: колесо не знайшли. Як і гальмівний барабан до нього, і болти, на якому воно кріпилось. А саме цей речовий доказ міг підтвердити, чи справді колесо обірвалося випадково, чи хтось недогледів, недогвинтив...

Слідчий, котрий з’ясовував обставини ДТП, за кілька днів після аварії виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно загиблої Бахіної у зв’язку з її смертю. В ній також зазначалося, що саме Бахіна порушила вимоги Правил дорожнього руху, не вживши заходів для зменшення швидкості та зупинки під час виникнення перешкоди, і «допустила зіткнення свого автомобіля з колесом».

Бабуся сиріт почала писати в усі інстанції, щоб справу за фактом ДТП усе-таки порушили, бо ті ж Правила передбачають відповідальність власника машини за її технічний стан. Через півроку після ДТП слідчий Летичівського РВ УМВС виніс чергову постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.

Місцевий районний суд скасував ту постанову. При цьому суддя зазначила, що «дізнання проведено поверхнево, а постанову про відмову в порушенні кримінальної справи винесено упереджено». Конче потрібна була технічна експертиза. Тільки тоді можна було б відповісти на головне запитання: хто винен — водій чи фатум?

Цитую слідчого: «Під час бесіди по телефону з експертом ... встановлено, що відповісти на запитання ... без дослідження болтів та самого колеса неможливо. А оскільки останні не були виявлені ... то це не дає можливості довести вину водія у загибелі Бахіної та травмуванні її дітей».

З усього виходило, що немає колеса — немає і винних. А коли так, то слідчий знову відмовив у порушенні кримінальної справи.

— Куди з місця аварії серед білого дня могло щезнути колесо? Як проводились оперативно-розшукові дії? — не може заспокоїтися Ганна Кошай.

Через деякий час обласна прокуратура скасувала постанову слідчого. Порушена понад три роки тому кримінальна справа розслідується на сьогодні безрезультатно.

Тепер матері потерпілої запропонували перенести розгляд справи із площини кримінальної у цивільну. Але від кого осиротілі сини і бабуся вимагатимуть будь-якої компенсації, коли так і не встановлена вина чи невинність учасників аварії?

Із невеличкого села Гречани, що в Старосинявському районі, сімнадцятирічний Ваня Гайдук поїхав на день народження друга. Додому не повернувся. Родині повідомили, що юнак загинув під колесами автомобіля неподалік села Голосків у Летичівському районі. Постраждалі звернулися до райвідділу міліції: що сталось? Як загинула дитина?

Як розповідають батьки, їм не вдалося поговорити з міліціонером і з другої спроби. На порозі райвідділу їм повідомили, що у вихідний про обставини справи ніхто не розповідатиме. На запитання, хто бачив, як все сталось, які лікарі виїжджали на місце події, відповіли, що свідків не було, а «швидку» викликали з Летичева.

Пізніше, уже під час нашої спільної зустрічі, працівник міліції пояснить, що висловлювання його було швидше образним, бо двоє свідків з місця аварії були п’яні, а тому важко сприймати їхні свідчення як точні й правдиві.

Але батьки напевне знали, що тієї ночі син був не один, тож одразу, по гарячих слідах, вирушили до одного із свідків, аби той письмово виклав усе, що бачив. Потім почали розшукувати «швидку».

Розбираючи скаргу в обласному управлінні МВС разом з усіма, хто був причетний до цього розслідування, ми з’ясували, що «швидка» виїжджала з обласного центру. Без будь-яких проблем знайшли і тих міліціонерів, які чергували тоді на дорозі і першими опинилися на місці пригоди. Але більш як за півроку батькам так і не вдалося дізнатися імена від слідчого. Єдине, що їм дали зрозуміти твердо і остаточно: справу закрито за відсутністю складу злочину.

Батьки ніяк не могли повірити в те, що машина, котра їхала зі швидкістю лише тридцять кілометрів на годину (а саме такі дані містяться у справі), могла завдати травм, від яких юнак помер одразу на місці. І поведінка сина, судячи із тих же матеріалів, видавалася дивною: хлопець, котрий до того стояв з приятелями на узбіччі, начебто раптово повернувся і зробив кілька кроків-стрибків просто на авто.

Коли разом із мамою Галиною Гайдук ми завели розмову в кабінеті Летичівського райвідділу міліції, нам повідомили, що справу вже здано в архів, вона перебуває в обласному центрі.

Жінка, котра на «попутках» подолала сотню кілометрів, мусила ні з чим повертатися додому. Але тоді було домовлено, що за тиждень ми знову зустрінемося з нею вже в обласному управлінні, аби все-таки ознайомитися зі справою.

Галина Миколаївна приїхала із села, але яким було наше здивування, коли з’ясувалося, що справа перебуває у... Летичеві. Там вона була і під час перших відвідин, але нікому із керівників навіть на думку не спало поцікавитися, де вона насправді. Жінка почувалася не просто ображеною, а приниженою таким ставленням до себе.

Тільки завдяки втручанню заступника начальника УМВС в області Валерія Горбатюка з третьої спроби нам вдалося побачити справу. А батьки змогли поставити запитання всім, хто займався розслідуванням.

Не буду коментувати висновки, зроблені слідством. Але не можу не зауважити: чому ні у кого із правоохоронців не знайшлося часу, щоб з перших днів зустрітись із батьками, просто поговорити, пояснити все, що сталося, не розкриваючи при цьому слідчих таємниць? Чого забракло: часу? бажання? Чому у вбитих непоправним горем батьках бачили лише скандалістів і скаржників, а не людей, котрим хотілося знати правду про загибель дитини?

«Нам треба було лише трохи чуйності та уваги, і ми б сприйняли все, що сталось, як трагічну невідворотність, — сказала Галина Гайдук. — Нам радять подати цивільний позов для відшкодування моральних втрат...»

...Як повідомив на одній із нарад заступник начальника ДАІ в області Олександр Одаренко, нинішнього року на Хмельниччині сталося 640 дорожньо-транспортних пригод, в яких понад 100 осіб загинуло і близько 800 травмовано. Для кожного із потерпілих і їхніх родин надзвичайно важливо знати:  це були удари долі чи фатальні випадки?..

 

Хмельницький.