Земельний референдум,або Семенівка як призма, крізь яку далеко і все видно

До корпункту «ГУ» раптом надходить лист. «Звертаються до вас мешканці села Семенівка, — читаємо у ньому, — з проханням розібратися в нашій проблемі — провести належну перевірку земель сільської ради та їх фактичного використання. А точніше, закінчити цю перевірку, яку ми вже розпочали...».

Якщо ми потім, завітавши в Семенівку, правильно зрозуміли, то тут селяни схаменулися. Реформа, збагнули вони, не забезпечила тих жаданих змін на краще, які люди очікували. І ось ще в травні цього року на засіданні виконкому Семенівської сільради доволі мудрі його члени дійшли висновку, що всі причини теперішніх негараздів — в безконтрольності використання земель. А тому й створили комісію «з інвентаризації земель сільської ради», як написали семенівці у своєму листі. Її очолив фермер Володимир Дон.

Що з цього вийшло, читаємо далі: «Комісія почала перевірку фермерських господарств, пригородків (себто нарізаних додатково за межами села сільчанам ділянок для ведення присадибних господарств. — Авт.) і земель, які розорані та засіяні по колишніх пасовищах і якими фермери користувалися не один рік. Та на початку червня В. Дон подає заяву про звільнення від обов’язків голови комісії. На наступному засіданні виконкому головою було призначено Віктора Луценка — теж члена виконкому, і збільшено склад комісії до 17 осіб. Ось тут у нас і виникли проблеми. Уже й В. Луценко самовільно відійшов від справ. З його слів, через те, що «фермери перестали ходити на засідання комісії», тому «комісія, мабуть, розпалася». Насправді ми виявили, що голова сільської ради Микола Мороз дав у райдержадміністрацію подання на сінокоси двом фермерам. Заяви яких у квітні на сесії сільради розглядалися, але не були задоволені. І тепер з’ясувалося, що там уже не сінокоси, а посіви пшениці та ячменю. Що ж це виходить? Мабуть, про все це знали і голова сільради Микола Мороз, і землевпорядник Надія Тутенко. Вони обіцяли комісії надавати усіляку допомогу, але її, на жаль, ми не отримали...».

Усупереч усьому комісія склала майже десяток актів, якими зафіксувала, що в одному місці «самозахопленням «прихватизовано» 30 га», в іншому — 16 тощо. А ще й кілька десятків гектарів, ніде не врахованих, наче вони з неба впали. І, приміром, таке: вкупі ледве не гектар отих пригородків дехто орендує ніби у двох пенсіонерок. Хоч обидві бабусі і кореспонденту «ГУ» згодом заявили: вони й сном-духом не знали, що їм отак щедро виділили пригородки. А тим паче того, що вони ці свої пригородки потім передали комусь в оренду. Фантазії та й годі!

Як ви зрозуміли, комісія «накопала чимало кричущого», як пізніше, уже виступаючи на зборах громади, висловилася Тетяна Кайдаш. Але ще до зборів Микола Мороз скликає сесію сільради. Запросивши навіщось на неї «для дотримання порядку» і дільничного міліціонера. Якщо вірити людям, «цікава» була сесія. За три «несанкціоновані» виступи депутати позбавлялися слова. Так ось ця сесія несподівано розпускає комісію, оголошуючи її «неорганізованою та малоефективною».

А листа свого ініціативна група, котра й вирішила нізащо не миритися з такими самочинствами в селі, до корпункту «ГУ» надіслала з метою запросити кореспондента на сходку мешканців Семенівської сільради. «Ми її скликаємо, хоч на сесії сільрада ухвалила обмежитися конференцією делегатів — один від 10 чоловік. Та ми хочемо, щоб з правом голосу зійшлися всі бажаючі, — читаємо в листі. — І сподіваємося, що лише так розв’яжеться наша проблема».

І в один день у Семенівці справді відбулося два заходи: зранку з 10-ї години — сходка мешканців села, а після 13-ї — конференція делегатів від тих-таки мешканців.

На сходку з паспортами зареєструвалися понад 140 осіб — десять відсотків «від тих, хто у нас голосує», як оголосили її організатори. Для початку заслухали звіт Тетяни Кайдаш — члена розпущеної сесією сільради комісії з перевірки використання земель. Слухання вилилося в бурхливий потік бруду, про який тут, як нам здалося, давно всім достеменно й відомо, та про що досі просто мовчали. А оце терпіння луснуло і прорвало. Микола Мороз, який лише під кінець «дебатів» з’явився перед очима людей, заходився, уявіть собі, бідкатися про репутацію села. Необачно, мовляв, замашною мітлою вигортати зі своєї хати сміття, бо ж осоромимося на весь район, а може, й область.

Та люди не мовчали. І вже тільки земельними кривдами не обмежувалися. Нагадали Морозу, що в селі поночі жодна лампочка на вулицях не горить. Що старі та немічні — а їх тут ледве не тисяча — рано зачиняють двері і лягають спати, боючись, що на ранок з їх домашніх комор та стаєнь грабіжники повиносять добро та повиганяють живність. А щоб поховати небіжчика — плати в сільраду 50 гривень за місце на цвинтарі...

А вінець цих зборів — одноголосно проголосували за поновлення роботи земельної комісії в попередньому складі. І щоб своє «слідство» вона обов’язково довела до логічного завершення. Другим пунктом вирішили провести в Семенівці місцевий референдум. З довір’я чи недовір’я сільському голові. З метою, звісно, дострокового припинення його повноважень. Останнє рішення, як грім серед ясного неба, несподіваним та приголомшуючим виявилося для М. Мороза. Та якраз до клубу на свою конференцію прибули й обрані напередодні делегати. На якій Микола Васильович з усіх сил і намагався взяти «реванш» — зовсім в інше русло завертав розмову. Але знову спалахнули і завирували пристрасті. Й ухвалили підтримати обидва рішення сходки. Себто і про поновлення роботи комісії, і про місцевий референдум.

Не минуло і двох тижнів, як Микола Васильович скликав у Семенівці ще одні, вже «такі» збори — законні, як уточнив, на яких оголосив, що напередодні пройшли «не такі» — не законні. І тут його голими руками вхопити наче було важко — от і відбулася фактично третя дія драматичного семенівського «спектаклю». Адже Мороз заходився пояснювати: щоб розпочати проведення місцевого референдуму, про сходку з цієї нагоди його особисто треба було попередити за 10 днів. Закон, зрештою, щодо цього передбачає цілу процедуру, порушувати яку — зась.

Справді, процедура існує. Та хоч третя дія драми і була навіч заздалегідь відрежисована так, що досить, мовляв, Морозу звернутися до суду, як той відмінить усі домагання семенівців, все, одначе, скінчилося оказією. Ініціативна група, обрана напередодні сходкою селян, доповіла, що на підтримку проведення референдуму зібрано вже 576 підписів мешканців сільради — вважай, половини тутешнього дорослого населення. А це означає, що процес пішов і його вже не зупинити.