Перехідний жовтень

Уряд залишив роботу на наступні періоди (рівненський атомний енергоблок сподіваються вивести на проектну потужність навесні наступного року, тоді ж вкриють автобан останнім шаром асфальту), через це жовтень можна вважати перехідним прапором. Цілком правильно, переможним. Мінпаливенерго слушно прогнозує зростання обсягів електроенергії з 81,4 млрд. кВт-год, яке було зафіксовано торік, до 100 млрд. кВт-год — у 2006 році. У перехідному жовтні атомна енергетика також виробила значно більше електроенергії, ніж ми спожили. І, звичайно, не знала, куди її притулити, оскільки за інформацією першого заступника Міністра палива та енергетики Олексія Шеберстова, на яку посилалися в пресі, Росія цього місяця не включала Україну до свого енергетичного балансу. А експортувати до Західної Європи увесь обсяг додаткової електроенергії через обмежену потужність «Бурштинського енергоострова» ми не могли, тож, найімовірніше, тупо скорочували виробіток теплової генерації, лишаючи ціни недоторканними, провокуючи інфляцію витрат. Це за того, що зростання споживчих і цін на енергоносії — головний тягар, який пригнічує темп економічного зростання восени.

Недооцінка вартості атомної енергії, нагальна потреба в капіталовкладеннях в основні фонди теплоенергостанцій, міжнародні зобов’язання генерувальних станцій — це ще аж ніяк не все, що вимагає підвищити тарифи на тепло й електроенергію на внутрішньому ринку, але якщо вдатися до цього, то ціновий шок наприкінці року буде забезпечений. Вартість енергоресурсів зруйнує ледь помітну перевагу у зростанні номінальних доходів населення над зростанням споживчих цін — і матимемо черговий виток накручування боргів, примусових відключень і непопулярних каральних санкцій  до боржників. Проблема сьогодні не стояла б так гостро, якби уряд не прогавив момент, коли перегляд тарифів не спричинив би такі плачевні наслідки. Але 2002 року він не скористався сприятливим шансом, який надавала дефляція, нині ж ситуація геть протилежна.

Вона діаметрально змінилася навіть порівняно з минулорічним жовтнем. Тоді адміністративний вплив стримував ціни на споживчому ринку, нині — дестабілізує. Тоді ціни на нафтопродукти знижувалися, нині — зростають. Тоді Нацбанк міг протистояти червневій грошовій експансії, уникаючи подорожчання кредитних ресурсів і рефінансування, нині без цього вже не обійдеться. Тоді мали профіцитний бюджет, нині — дефіцитний. А уряд той самий.

Політики повсякчас переконували, що жовтень — вирішальний місяць, а він виявився тривіально перехідним. Бо зрозуміло: протидіяти інфляційній загрозі й утримувати темпи економічного зростання результативно можна лише ринковими засобами. Але уряд схопився за ручне управління економічними процесами, вдруге (після кризи на зерновому ринку минулого року) поклавшись на ефект чинодральства і терпіння великого бізнесу. Результат — на вулиці, де частина нафтотрейдерів зняли з продажу бензин А-95, де м’ясо так і не подешевшало, а обмінний курс готівкового долара втратив свою стабільність, де розпочався пошук неіснуючих ворогів. У жовтні минулого року уряд шукав змовників на зерновому ринку, у жовтні нинішнього — на ринку м’ясопродуктів та валютному. Мало того, жовтень передав листопаду адміністративні важелі управління економікою як естафету.

Тепер про цифри. За підрахунками радника Голови Нацбанку Валерія Литвицького, теоретично для того, щоб утримати інфляцію до кінця року на рівні 7—7,5 відсотка, треба зберегти середньомісячний темп зростання індексу споживчих цін на рівні 0,63 відсотка. Без адміністративного, разом з фіскальним, втручання цього не досягти навіть теоретично. Експерти Міжнародного центру перспективних досліджень кажуть про середньомісячне зростання інфляції в останньому кварталі року більш як на 1 відсоток, прогнозуючи, що річний показник сягне двозначної цифри. А якщо темпи інфляції переважать динаміку зростання ВВП, то це спростує весь економічний ефект від пожвавлення споживчого попиту, якого влада досягла завдяки популістським напівзаходам, без врахування законодавчих та ринкових реалій.

Це безжально ілюструє, скажімо, той факт, що понад 9 мільйонів громадян з не мізерною зарплатою (510—540 гривень) упродовж цього року не зможуть скористатися соціальною пільгою під час оподаткування їхніх доходів на основі прожиткового мінімуму 387 гривень. Для бухгалтерів базовим рівнем буде 365 гривень — стандарт 2003 року, оскільки на початок нинішнього звітного періоду саме ця цифра була чинна, стверджують у Державній податковій адміністрації України, Мінфіні та Мінпраці. Для платників податків це означає, що цьогоріч стягуватимуть «штани», як і торік. Судячи з перебігу жовтневих подій, те саме відбуватиметься і наступного року. Отже, економіка дедалі більше занурюватиметься в тінь, в якій, на думку виконуючого обов’язки Голови НБУ Арсенія Яценюка, вона й так «сидить» на 50 відсотків.

Схоже, такої само думки і Президент країни, який зі свого боку намагається запобігти популістським рішенням, ветуючи закони, не підкріплені фінансовими джерелами (держбюджет на наступний рік ще тільки належить затверджувати). Навіть якщо вони дуже популярні, наприклад, стосовно перерахунку з 1 січня 2005 року пенсій ветеранам Великої Вітчизняної війни та їх сім’ям.

Але це порошинка в оці, а колоду — надпланові доходи від приватизації велетів економіки «Криворіжсталі», «Павлоградвугілля», підприємств «Укррудпрому» — не помітили. Лише не обтяжений турботами економічного розвитку уряд міг спрямувати їх на адресну доплату до пенсій, на погашення боргів збанкрутілим або вже ліквідованим підприємствам, на створення недержавного пенсійного фонду, який ще перебуває в утробі, ось тільки де вона?! Не вклавши ці кошти у розвиток промислових підприємств, а банально розпорошивши їх за передвиборним вітром, можна й не дочекатися високих темпів економічного розвитку, які спроможні абсорбувати загрозливу інфляцію. Значить, це було в жовтні не головне. А що головне — самі здогадайтеся.