На Дніпропетровщині науковці академічного Інституту тваринництва, як у тому мультику, вирішили рахувати, скільки і якої живності водиться в області
Мовою статистики
Дніпропетровська область. Ставили «галочки» біля великої рогатої худоби, свиней, овець, коней та свійської птиці. Що вийшло у результаті? Поголів’я свійської живності за останні роки катастрофічно скоротилося. І якщо цього року проти попереднього кількість тих самих корів в області наче зросла на 1,1 відсотка — хіба це ознака відродження? Особливо коли знати, що за роки реформування аграрного сектору нашої славної економіки корів в області зменшилося в 11 разів, свиней у 6, овець у 54, а птиці втричі.
Вчені розшукали навіть статистику далекого 1910 року. Тоді у Катеринославській губернії корів налічувалося рівно вдвічі більше, ніж тепер на Дніпропетровщині. Знову ж таки овець та кіз ледве не в сім разів більше, а коней — у 125.
Під час дослідження народилися й інші цікаві цифри. Тепер в області понад 77 відсотків молока одержують в приватно-сімейно-домашньому секторі, його середня офіційно зафіксована собівартість — 30—40 копійок за літр. Але беруться тільки витрати на корми. Тим часом на отримання кожного літра, який постачається чи споживається родинами сільчан, за підрахунками вчених, витрачається не менше, ніж 50 хвилин робочого часу. Якого справді ніхто і тепер не враховує.
Праця селян в індивідуальних господарствах, погодьтеся, нелегка й виснажлива, і ціна їй, звичайно, не 50—60 копійок за літр молока, які платять заготівельники та переробні підприємства. Не випадково близько 30 відсотків виробленої продукції люди намагаються самостійно реалізувати на базарах та ринках.
Нарешті ще один момент дослідили науковці тваринницької галузі. На подвір’ях скорочується поголів’я свиней. Сало перестає бути національною гордістю, а роздрібні ціни на свинину вже зашкалили за будь-які милосердні позначки. Її споживання серед м’ясних продуктів не перевищує 25 відсотків на брата, хоч ще недавно сягало 80-ти і більше.
Невтішну ситуацію пов’язують із занадто низькими закупівельними цінами на свинину. А також з дорожчанням кормів — три свині можна купити на ті гроші, які витратиш, поки з горем пополам вигодуєш одного кабана. А вагу вони набирають дедалі повільніше. Це тому, що з розпадом великих господарств у вітчизняному свинарстві занепали племінна та селекційна робота. Відбором генетично сильних порід мало хто всерйоз і послідовно нині переймається. От високопродуктивні свині елементарно і вироджуються.
Потрібні великі господарства, спроможні відтворювати пристойне поголів’я. Хоч і малі, якщо будуть спеціалізуватися на вирощуванні племінного молодняка, теж у змозі зарадити. Але перших швидко та за помахом чарівної палички не повернути, а до других нам ще так далеко, як з сільської глибинки до столичного Києва пішки.