Жодна мета не висока до такої міри, щоб виправдувала недостойні засоби для її досягнення.
Альберт Ейнштейн.
Арбузинський район нині славиться, на жаль, не смугастими ягодами, а металобрухтом. «Росте» він і на землі, і в ній, матінці. «Металісти» добувають його відкритим способом — тобто на перший погляд законно. Але якщо копнути глибше, чого, на мій погляд, не роблять правоохоронці, котрі мають, гадаю, власний інтерес, то можна витягти ще ті «залізяки», кримінальні.
В історії, про яку повідав один із ТБ-каналів, нібито криміналом не відганяло. Але пахло недобрим. Це і спонукало мене вирушити на Миколаївщину, щоб з’ясувати, звідки метал «росте».
«Надія» вилетіла у трубу
На згаданий запах від недоброго вказувала арбузинська «районка» в рубриці «Кримінальна хроніка». Цитую: «Гр. П. з Арбузинки заявив про те, що 31 серпня заступник директора «Благодатненського птахопрому» Л. самовільно забрав у нього металеві труби, які знаходились біля Новокрасного. Викрадене вилучено та повернуто власнику».
У Новокрасному цю газетну «новину» підняли на сміх.
— Усе було з точністю до навпаки, — сказав сільський голова Григорій Кислиця. — Не замдиректора «забрав», а приватний підприємець викопав, демонтував і намагався збути сотні погонних метрів труби. Один з керівників господарства, на чиїх землях «спочивала» зрошувальна система, лише зупинив підприємця до з’ясування обставин продажу водогону, що перебуває в податковій заставі.
Кілька слів про «Благодатненський птахопром». Це відоме не тільки в регіоні агропідприємство свого часу взяло в оренду землі колишнього акціонерного сільгосптовариства (АСТ) «Надія», зберігши при цьому будівлі, майно, техніку, інвентар, а отже, і робочі місця. У перспективі орендарі збиралися відновити зрошувальну систему й одержувати на поливних землях врожаї, якими славилося господарство, кероване Кислицею.
— Але ми могли залишитися без водогону, якби серпневого дня я не застав «металістів» за його демонтажем, — згадує Іван Лобов, агроном «Благодатненського птахопрому». — Як тут було не втрутитися у діяльність копачів? Адже вони не тільки вивозили добротні, придатні до експлуатації труби, а й знущалися із землі приватних осіб та орендарів.
Одне слово, Лобов і є той самий Л., котрий «самовільно забрав»...
Але хто дозволив демонтаж труб зрошувальної системи?
— Ліквідаційна комісія АСТ «Надія», —зізналися її голова Володимир Дворак і головний бухгалтер Антоніна Гриценко. — А що залишалося робити, коли кредитори насідають, а продавати нам фактично нема чого. Знайшовся покупець, ми, погодивши угоду з податківцями, і підписали договір з підприємцем.
Висновки експерта не ревізують...
Миколу Пагера, того самого підприємця, знайти не вдалося. Кажуть, мотається по округу в пошуках металобрухту. Його зусилля небезуспішні, судячи з наявного біля воріт будинку. Дружина запевнила, що з ліцензією у чоловіка все гаразд. «Та він вам і сам про все розповість», — сказала хазяйка, записавши номер мого «мобільника».
Микола Анатолійович не зателефонував. Але про його угоду промовистіше кажуть документи.
Переді мною договір про купівлю-продаж трубопроводу зрошувальної системи завдовжки 4100 погонних метрів. Підписаний Двораком і Пагером 23 червня 2004-го.
Ось договір від 10.08.04 р., укладений між «металістом» та іншим підприємцем про демонтажні роботи на колишніх землях «Надії».
А ось (увага!) ордер на право провадження робіт на полях Новокрасненської сільради. І знаєте, коли його виписала Арбузинська райдержадміністрація? 21 травня 2004-го, тобто за місяць до укладення договору про купівлю-продаж.
— Підписав його і я, не надавши значення, хто і що демонтуватиме, — визнає сьогодні Григорій Кислиця. — Але я ж першим і підтримав Лобова. Тоді, у серпні, на сполох ударили і в райвідділі земельних ресурсів, і в районному управлінні сільського господарства, і... Прокуратура видала припис Миколі Пагеру припинити демонтажні роботи. Він підкорився, але частину труб з території сільради вивіз. А ті, що залишилися, не посмів, очевидно, побоюючись санкцій.
Глава Арбузинської райдержадміністрації Галина Антоненко критично оцінила дії підприємця і ліквідаційної комісії. Я, щоправда, не запитав Галину Іванівну, за які заслуги якийсь «металіст» раніше отримав доступ до водогонів (про демонтаж 12 кілометрів на ділянці від села Кавуни до траси мені розповіли згодом в Арбузинському відділенні Південно-Української об’єднаної державної податкової інспекції). Там пояснили і сміховинну цифру: за 4100 погонних метрів труби діаметром 219 х 7 мм Микола Пагер, відповідно до договору, переказав податківцям у рахунок погашення боргів аж 18081 гривню.
— Вартість трубопроводу зрошувальної системи визначав незалежний експерт, котрий має відповідний сертифікат, — сказав начальник відділення Вадим Калайда. — Брати під сумнів його висновки, а тим паче ревізувати — не наша компетенція.
... але їх можна проаналізувати
Що ж, візьмемо на себе цю місію. Оцінку об’єкта експерт Володимир Шестаков із Вознесенська, як випливає з незалежного висновку, зробив, орієнтуючись на 1973 рік — рік введення зрошувальної системи. А за твердженням сільського голови Кислиці, систему почали експлуатувати в 1984-му. Звісно, труба, що пролежала 31 рік у землі, дірявіша і, зрозуміло, дешевша від труби 20-літньої. Крім того, продавали трубу завтовшки 7 мм (до слова, лише трохи побиту іржею) діаметром, нагадаю, 219 мм. А викопали партнери Пагера 400 метрів труби діаметром 513 мм. Є різниця, панове?
Один погонний метр важить 102 кг. Помножимо 400 погонних метрів труби класу 5-А (оцінка незалежного експерта) на 300 гривень (стільки коштує кілограм металобрухту такого класу в АТЗТ «Втормет» Вознесенська). Уявімо тепер, що вирито і продано 4100 метрів труб. Це зі скількома кредиторами могла б розрахуватися ліквідаційна комісія? Та ще й зарплату виплатила б її членам за кілька років. А то до смішного дійшло: прокурор, за твердженням Дворака і Гриценко, штрафував голову комісії за... невиплату зарплати собі і товаришам.
Отже, запитання до експерта неабиякі, із кримінальним ухилом. Але ставити їх йому не мені. Керівництво Миколаївської облдержадміністрації звернулося з відповідним листом до правоохоронних органів...
Є запитання і до «металіста». Які? Гляньте на фото подвір’я Пагера і прочитайте витяг із Закону «Про металобрухт».
«Обов’язковою умовою для отримання ліцензії на здійснення операцій з металобрухтом, — сказано в законі, — є наявність у заявника облаштованої земельної ділянки для здійснення операцій з брухтом кольорових металів та їх сплавів площею не менш як 500 кв. м., з брухтом чорних металів та їх сплавів — не менш як 1000 кв. м, яка повинна мати бетонне або тверде покриття, яке унеможливлює проникнення в ґрунт шкідливих речовин. Кожна облаштована земельна ділянка може використовуватися лише одним суб’єктом підприємницької діяльності, який здійснює операції з металобрухтом, забороняється здійснювати заготівлю, переробку металобрухту на територіях портів, залізничних станцій...»
P. S. Як бачите, нюх мене не підвів.
Київ—Миколаїв—Київ.
