У соціальному партнерстві три учасники — влада, роботодавці і профспілки
Автор нотаток, що сьогодні ми пропонуємо читачам, — відомий і неординарний на Дніпропетровщині профспілковий лідер. Передусім своєю принциповістю та послідовністю у тім ділі, якому він служить. Це Анатолій Тельних, голова обкому профспілки харчової і переробної промисловості та суміжних галузей, котрий очолив і Всеукраїнський ЦК цієї профспілки. А недавно в одній з місцевих газет виступив зі «скандальною» статтею. Мало того, що обласна рада профспілок, включаючи галузеві обкоми, написав Анатолій Павлович, перетворилися на «тихе кубельце» пенсіонерів, яким сучасні методи та вимоги роботи, спрямовані на захист інтересів трудящих, недоступні. А саме приміщення обласної профради — колишній Будинок спілок — став, стверджує Тельних, Будинком торгівлі. Себто в ньому орендують офіси всілякі комерційні фірми, товариства та компанії, а за рахунок орендної плати штати профдіячів, мовляв, спокійно собі і живуть...
Чого ж домагається сам Анатолій Тельних? Про це він і пише у своїх нотатках, котрі підготував спеціально для «ГУ».
Сьогодні в наше життя увійшли такі поняття, як соціальне партнерство та соціальний діалог, різні угоди і договори між роботодавцями і найманими працівниками. Я в профспілках майже тридцять років і добре знаю, якою ціною вдалося домогтися цих завоювань.
У 1990 році підприємства харчової промисловості Дніпропетровська перебували у складному економічному становищі, і від цього потерпали передусім робітники. Міський комітет профспілки, який я очолював, з цього приводу оприлюднив звернення до депутатів усіх рівнів. Першим, хто відгукнувся на нього, був Дніпропетровський міськвиконком, який тоді очолював Володимир Яцуба. За його підтримки і ініціативи вперше за стіл переговорів і сіли депутати міської ради, керівники підприємств харчової промисловості та профспілкові ватажки. Тоді вперше в Україні саме в Дніпропетровську й було закладено паростки нового в співпраці органів влади, роботодавців та профспілок. Те, що тепер ми і називаємо партнерством або соціальним діалогом.
Чому я звернувся до історії і навів цей приклад? Тому що це не історія, а позиція людей, їх ставлення і підхід до розв’язання найгостріших нині моментів перебігу подій в державі. Чому для прикладу взяв В. Яцубу? Тому що він послідовний в своїх діях щодо проблем, від яких залежить доля тисяч і тисяч людей. Уже згодом, у 2003 році, вперше в Україні відбулася науково-практична конференція «Принципи свободи асоціації, ведення колективних переговорів, укладання колективних угод і договорів усіх рівнів та процедур вирішення колективних трудових спорів». То знову одним з ініціаторів і організаторів конференції був Володимир Яцуба — на той час державний секретар Кабміну України.
Понад рік тому Володимир Григорович повернувся на Дніпропетровщину. Саме в той період, коли у зв’язку з кризою на зерновому ринку ціни на борошно та хліб тут різко пішли вгору. Обласна держадміністрація в короткий термін провела конкретну роботу: консультації з роботодавцями, керівниками підприємств, спеціалістами. І було виважене рішення щодо рівня оптимальної рентабельності на окремі види хлібобулочних виробів, щоб знизити роздрібні ціни на них. А головне, що при цьому не рубали з плеча, що все було зроблено і в інтересах населення, і водночас не дало згубити таку галузь, як зернопереробна і пекарська промисловість.
Цього року, дякуючи праці селян, в області вирощено прекрасний урожай. Мають люди відчути, що ми справді з хлібом? Звичайно. Але як це зробити?
І в попередні роки Дніпропетровщина намолочувала чимало зерна, та на збереження на елеваторах закладалося 150—200 тисяч тонн — значно менше від річної потреби регіону. Де ж воно дівалося? Безконтрольно, за копійки товаровиробники продавали своє збіжжя прямо з токів, а за хорошої погоди і з бункерів комбайнів усім, хто його купував. Селяни мали величезні збитки, а посередники наживалися. Цього року ми вперше стали свідками безкомпромісної і виваженої політики облдержадміністрації. На зерно ще до початку жнив була визначена прийнятна ціна, потім тимчасова заборона на вивезення його за межі області — поки не наповняться засіки держрезерву і місцевих запасів. Реалізація здійснювалася і здійснюється досі тільки через біржі. Все це й дало можливість товаровиробникам продавати свою продукцію за цінами, які економічно склалися. Отже, вони покривали свої витрати і не давали змоги розтринькувати хліб. Невдоволені цим були, лунали критичні виступи на всіх рівнях, але залишилося головне — зерно в області.
Стався природний та логічний процес зниження цін на хліб у роздрібній торгівлі. Якщо гадаєте, наче домогтися його було не так і складно, то дуже помиляєтеся. В собівартість борошна та випечених хлібобулочних виробів довелося включати вищі ціни на пальне та транспортні і комунальні послуги, а також зростаюче фінансування заходів колективних договорів підприємств, мета яких — соціальний захист працюючих та їх сімей. А також і на підвищення заробітної плати в галузі. Мало хто знає, що ще з 1 вересня нам дійсно істотно вдалося підвищити заробітну плату переробникам та хлібопекарям.
А під час визначення прийнятних та сталих цін на хліб область одною з перших відмінила заборону на вивезення його за свої межі. І сьогодні на ринку зерна та борошна у нас справді працюють ринкові закони. Але приносять вони прибутки тепер не перекупникам, а товаровиробникам і переробникам.
Є в усьому цьому і недоліки, котрі якраз мене і хвилюють. У соціальному партнерстві три учасники — влада, роботодавці і профспілки. Шкода, але роль профспілок залишається тут ще дуже незначною. Під час захисту ринку зерна та відпрацювання цінової політики на борошно і хліб обласне об’єднання профспілок здебільшого стояло осторонь. Його місію із захисту інтересів працюючих фактично перебрала на себе влада. А так не повинно бути. Адже поважають лише сильних та вольових партнерів. Закон України «Про колективні договори і угоди» в Дніпропетровській області досі не виконується. Оскільки згідно із статтею 4 цього закону не сформовано спільний представницький орган профспілок, завдання якого — ведення переговорів і підписання регіональної угоди. На наші наполегливі пропозиції неодмінно і якомога швидше створити такий орган обласна рада профспілок відповідає, що «як склалося на практиці, у нас діє робоча група». І цього, мовляв, досить. А на практиці склалося так, що до робочої групи не всі профспілкові організації чомусь потрапили, і в регіональній угоді з року в рік не знаходять свого місця інтереси працюючих у цілих галузях. У тому числі і працюючих у харчовій, переробній та хлібопекарській промисловості.
А коли немає зобов’язань та попередніх домовленостей, то немає наче й проблем та труднощів. Як і підстав відстоювати свої інтереси. На сторінках місцевих газет оголошення про профспілкові конкурси селян —«ударник праці», репортажі про вручення їм подарунків та нагород, хвалебні репортажі про виробничі успіхи, урожайність і продуктивність. І ні слова про те, як живеться сільським трударям, скільки вони одержують за свою працю, як перебиваються без таких надійних соціальних благ, як медицина, культура, сфера побутового обслуговування тощо.
Невже сподіваються, що люди й надалі терпітимуть ці кривди та неподобства? Сьогодні іншого варіанта немає, як подальше поглиблення соціального партнерства й діалогу. Тільки на цій основі зростатиме виробництво та рівень життя народу, посилюватиметься захист життєвих інтересів усіх працюючих. Але за умови, що соціальні партнери справді будуть рівними і сильними, а також поважатимуть одне одного. І коли всі разом та окремо матимуть визнання людей.
Анатолій ТЕЛЬНИХ, голова обласної організації профспілки працівників харчової і переробної промисловості та суміжних галузей.
Дніпропетровськ.
