Завтра — вибори Президента України
Країна впритул наблизилася до вирішального моменту. В останній перед президентськими виборами тиждень байдужих до політики майже не залишилося. Навіть зазвичай аполітичні кияни раптом перетворилися на нечувано свідомих громадян. Бурхливе обговорення передвиборних новин та післявиборних прогнозів із кухонь та лавочок біля під’їздів поширилося на громадський транспорт, магазини, поліклініки, підприємства й навіть дитячі майданчики. Громадяни закликають одне одного обов’язково прийти проголосувати, а на виборчих дільницях навіть виникли черги бажаючих перевірити правильність списків виборців. Бо голос кожного може стати вирішальним.
Загалом події в Україні останніми днями, перед апогеєм президентських перегонів, нагадували землетрус, який стався в ніч із 27 на 28 жовтня, — наче і трусило, але відчули не всі й, на щастя, обійшлося. На початку тижня ще тривала лихоманка, спричинена минулосуботніми сутичками під стінами та усередині Центрвиборчкому. Охрестивши нічні баталії під ЦВК «репетицією 31 жовтня», опоненти влаштували словесний пінг-понг, звинувачуючи один одного. Щоправда, й ті, й ті так захопилися звинуваченнями, що, здавалося, навіть забули про причину виникнення цього конфлікту: утворення додаткових закордонних виборчих дільниць у Росії. Крапку в цій майже детективній історії поставив Верховний Суд, скасувавши рішення ЦВК про утворення додаткових виборчих дільниць у Росії.
Певні розчарування обом політичним таборам принесло і ток-шоу в прямому ефірі відразу на трьох загальнонаціональних телеканалах за участю президента Росії Володимира Путіна. Рушниця не вистрелила, так і залишилася висіти на стіні — не справдилися сподівання тих, хто розраховував, що виступ глави сусідньої держави підкине кілька балів у копилку народної любові провладного кандидата, і тих, хто намагався заполітизувати мету візиту російського президента. Втім, все це більше нагадувало відоме: коли двоє б’ються, імовірніше, виграє третій.
28 жовтня Україна відзначила 60-ту річницю визволення від німецько-фашистської окупації. Зазвичай кажуть: день зі сльозами на очах. Бо та перемога, справді, далася надто дорогою ціною і рясно полита кров’ю не лише українців. І ніхто не вправі нині плямувати подвиг наших батьків і дідів. І ветерани заслужили на урочистості та святковий парад.
І вони, і ми хочемо одного, щоб усі потрясіння обмежилися тим двобальним землетрусом. А день виборів Президента України — 31 жовтня — увійшов у нашу новітню історію світлим рядком.
