У нашій газеті 3 вересня ц. р. була опублікована стаття «Паспортна лихоманка», в якій ішлося про перипетії із впровадженням в Україні Єдиної державної автоматизованої паспортної системи (ЄДАПС) і на її основі створення Єдиного державного реєстру фізичних осіб.
Автор публікації ставив за мету розповісти широкій громадськості про механізм, за допомогою якого генерали від МВС, усупереч затвердженій Кабінетом Міністрів ще в 1996 році концепції демократизації обліку й ідентифікації громадян, зуміли захопити у свої руки і створення обох систем, і взяти під свій абсолютний контроль необхідні для цього величезні, в десятки мільярдів гривень, грошові потоки, значна частина яких уже надходить на рахунки приватної фірми сумнівної репутації.
І от сьогодні виник, як то кажуть, інформаційний привід повернутися до порушеної «ГУ» проблеми. За отриманою редакцією інформацією з Нью-Йорка, міжнародний тендер із впровадження у США єдиної автоматизованої паспортної системи для ідентифікації громадян на базі цифрових технологій виграла ізраїльська фірма «Суперком. ЛТД».
Пояснимо. Ця фірма в 1999 році виграла подібний міжнародний тендер із впровадження ЄДАПС в Україні. Але, всупереч рішенню міжвідомчої комісії (МК) Кабміну, держконтракт із «Суперкомом» на постачання необхідних для виробництва сучасних паспортів, технологій і устаткування було підписано генералом, який очолює департамент ресурсного забезпечення МВС.
Надалі саме це відомство, через міжнародний комерційний Арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, анулювало контракт між «Суперкомом» і нашою державою. 
Довідка: за морально-правовою традицією і практикою, закріпленою, втім, цілою низкою міжнародних угод, учасником яких, природно, є і наша держава, президенти торгово-промислових палат повинні брати до уваги бажаність призначення арбітром особи іншого громадянства, ніж громадянство, до якого належать сторони (ст. 39 Конвенції ІCSІD «Про врегулювання інвестиційних суперечок між державами й іноземними особами інших держав»).
На території України Конвенція ІCSІD набрала чинності 16 березня 2000 року. Рішення арбітражу, що розв’язало руки нашим генералам від МВС, було прийнято 1 липня року поточного. Легко здогадатися, що вищепроцитовану ст. 39 при цьому було цілком знехтувано. 
Утім, про гримаси вітчизняної Феміди можна складати легенди або писати фейлетони. У даному конкретному випадку позовна заява, задоволена в судовому порядку, повторюю, в повному обсязі, з погляду здорового глузду має вигляд суцільної казуїстики. Продираючись, однак, крізь мудрі хитросплетення юридичної термінології, легко дійдеш висновку про те, що зовсім не випадково закордонні інвестори обходять нас десятою дорогою. Відлякувані не так політичною нестабільністю, як безсистемністю чинних законів і практикою їх застосування.
Наприклад. Виступивши, як нам уже відомо, всупереч рішенню МК Кабінету Міністрів генпідрядником, МВС у позовній заяві скрізь посилається на законодавчі норми, що, як мені здається, до даного договору мають досить віддалене відношення. Або прийняті Верховною Радою і набрали чинності вже після підписання держконтракту.
Але принадність навіть не в цьому. Держконтракт підписав начальник департаменту ресурсного забезпечення МВС генерал Василь Грицак. Він же від імені відомства виступив автором позовної заяви, в якій, крім усього іншого, висунув і такі, цитую, аргументи: «Даний контракт суперечить вимогам чинного законодавства і складений всупереч інтересам держави...» (де були ваші очі, пане генерале, коли ви його підписували? — І. Н.). Далі: «... контракт № 10/82 укладений з неналежною і відповідним чином не уповноваженою особою — Міністерством внутрішніх справ України» (треба думати, підписуючи документ від імені держави, пан генерал, не знаючи про це, перевищив свої повноваження. — І. Н.). І, нарешті, найпереконливіший доказ позивача: «Крім цього, є всі підстави вважати, що комп’ютерна технологія і відповідне устаткування... є застарілим і не може відповідати п. 9.1.2 контракту, оскільки даний пункт передбачає, що товари постачання повинні бути такими, що відповідають міжнародним стандартам...».
Погодьтеся, останній аргумент має найпереконливіший вигляд на тлі того, що саме компанія «Суперком» забезпечуватиме сучасними паспортами громадян США. Не вдаючись у технологічні тонкощі, щоб не бути звинуваченим у рекламуванні ізраїльської фірми, зазначу, однак, що ідея забезпечення своїх співгромадян паспортами нового типу на базі цифрових технологій і сучасних (у тому числі і космічних) телекомунікацій, які практично неможливо підробити, виникла в США після атаки на нью-йоркські хмарочоси 11 вересня як один з основних заходів опору міжнародному тероризмові. Припускати, що при цьому американці на догоду комусь погодилися витрачати чималі гроші на застарілі технології й устаткування, — треба мати незвичайну, а точніше, перекручену фантазію...
Чи все-таки була права наша газета, коли, аналізуючи перипетії з впровадженням української ЄДАПС і створенням держреєстру фізичних осіб, дійшла висновку про те, що соціальному цинізмові наших відважних чиновників, що наживаються за державний, а виходить, в остаточному підсумку, за наш з вами, дорогі читачі, рахунок, немає межі?
І останнє. Їжаку зрозуміло: фірма «Суперком» не задовольниться рішеннями нашенської Феміди і напевно звернеться з позовом проти держави Україна до Європейського суду. Хто дасть гарантії, що там визнають переконливими аргументи міліцейських генералів? Тим паче що єдиний об’єктивно незаангажований учасник процесу з анулювання контакту № 10/82 — австрійський юрист доктор Огейн Сальпіус виклав письмово окрему думку, залучену до справи. Що аж ніяк не збігається з рішенням українського арбітра.
Утім, нам не звикати мати колосальні економічні втрати через жадібність корупціонерів вітчизняної закваски. Досить згадати арештований у Канаді авіаваговоз «Руслан». Чекаємо новенького?